«Кавун встояв», або Знову про декомунізацію у Житомирі

Цього разу члени Житомирського міськвиконкому мали вирішити питання щодо демонтажу меморіальних дошок Василю Кавуну та Василю Ямчинському, а також адміралу Олексію Щасному. Ініціатива щодо потреби чергового етапу топонімічних реформ у Житомирі начебто пояснювалась вимогами листа Українського інституту національної пам’яті, який нагадував чи рекомендував органам влади «на місцях» виконати у повному обсязі вимоги закону України «Про засудження комуністичного та націонал-соціалістичного режимів в Україні та заборону пропаганди їх символіки». Якщо слідувати не лише букві, але й духу вищезгаданого закону, то двоє із перелічених персонажів (Василь Ямчинський та Олексій Щасний) не можуть вважатися представниками комуністичного режиму. Василь Ямчинський очолював із 1982 по 1990-й рік найвищий орган виконавчої влади Житомирщини – Житомирський облвиконком, а Олексій Щасний взагалі був військово-морським офіцером Балтійського флоту. І лише Василь Кавун має статус «комуністичного» чиновника, оскільки тривалий час очолював Житомирський обком КПУ, був членом ЦК КПРС упродовж багатьох років. Проте той же Василь Кавун мав великий вплив на розвиток господарського комплексу Житомирщини, а його благодатний внесок у благоустрій Житомира більшість житомирян старшого покоління вважає історичним і вікопомним. Адже ж неспроста депутати Житомирської міської ради каденції 2002-2006-го років вирішили присвоїти В.М. Кавуну звання почесного жителя міста Житомира. Підкреслимо і наголосимо – просто так, за ініціативи однієї людини, чиновника чи певної політичної партії, у Житомирі подібні регалії не присвоюють.

У січні 2020-го Кавун у Житомирі встояв. Ну а як надалі?

Звісно, закони України варто виконувати. Однозначно і безперечно, імена та прізвища одіозних лідерів та діячів комуністичного режиму варто вилучати із топонімічної карти міст і сіл України. Водночас кожен конкретний випадок, кожне прізвище історичного персонажу вимагає ретельної, предметної і всебічної уваги у ході так званого процесу декомунізації. Члени Житомирського міськвиконкому у січні 2020-го року запросили на поміч для консультування та детального інформування місцевих краєзнавців, які неодноразово висвітлювали сторінки біографії багатьох історичних персонажів, чиї імена відображені у назвах вулиць, провулків, установ та закладів міста Житомира. Наприклад, Сергій Собчук, який особисто і безпосередньо знав як В. Кавуна, так і В. Ямчинського, розповів членам міськвиконкому і про життєдіяльність адмірала Балтійського флоту О. Щасного. До речі, у кінці 80-х років, коли із записників архівів стали виринати багато раніше невідомих фактів історичного минулого, про адмірала Олексія Щасного, який фактично врятував у далекому 1918-му році від здачі в полон або ж від затоплення майже триста кораблів Балтійського флоту, у Житомирі, де він народився, дізналися багато цікавого і нового. І саме тоді, на межі 80-90-х років минулого століття, коли у Житомирі спалахнула перша «хвиля» топонімічних перейменувань, депутати Житомирської міськради вважали за честь присвоїти одній із вулиць обласного центру прізвище адмірала Щасного. Так воно було аж до 2016-го року, коли вже інший «призов» влади міста Житомира перейменував вулицю адмірала Олексія Щасного на вулицю Дмитра Донцова. При цьому аргументи двадцятирічної минувшини для декого здавалися дріб’язковими і несуттєвими. Отож із 2026-го року у Житомирі немає вулиці адмірала Щасного, однак меморіальна дошка із його іменем та прізвищем все ж таки збереглася. Тепер ось Український інститут національної пам’яті начебто вимагає демонтувати меморіальні дошки усіх трьох вищезазначених людей. Знову ж таки хто саме, який конкретний науковець, архівіст чи дослідник зі столиці рекомендує житомирянам демонтувати меморіальні об‘єкти у Житомирі, досі невідомо. З іншого боку, один із найдосвідченіших працівників Державного архіву Житомирської області Руслан Кондратюк авторитетно запевнив членів міськвиконкому у тому, що здійснювати чергові топонімічні експерименти у Житомирі, як мінімум, недоречно. Архівіст наголосив на тому, що, наприклад, Олексія Щасного знають не лише як адмірала Балтійського флоту, але й як відомого географічного вченого, дослідника-географа. Інформація про те, що Щасний служив більшовицькому режиму, яку декілька років мусолили у Житомирі певні діячі та активісти, як мінімум, некоректна. Тобто вульгарно деформована і викривлена. А якщо точніше, якщо – без викрутасів, то й взагалі – брехлива. Детальні обставини і причини загибелі розстріляного більшовиками Олексія Щасного зараз ми не збираємося переповідати. Це, по-перше, займе багато місця, а по-друге, стосовно трагічної долі адмірала із Житомира є чимало публікацій. Але важливо, що у січні 2020-го року члени Житомирського міськвиконкому зважили на вже відомі факти і не стали ухвалювати рішення про знесення (демонтаж) меморіальних дошок В. Кавуну, О. Щасному та В. Ямчинському. Стосовно Василя Кавуна, то раніше йшлося і про те, щоб демонтувати його пам’ятник, встановлений біля входу до приміщення ЗОШ №22 міста Житомира. Так само, як і про те, щоб позбавити школу його імені. Однак цього разу подібний реформаторський «зуд» не увінчався відповідними рішеннями і, як казали раніше – «Кавун встояв».

Топоніміка – не «комуналка», але й зміною табличок тут – не обійтися!

Але ж говорити треба не тільки про те, що сказали  і що вирішували члени Житомирського міськвиконкому у січні 2020-го року. Так, сьогодні Щасного, Кавуна та Ямчинського залишили у спокої. Проте топоніміка міста Житомира і надалі залишається привабливим об‘єктом для всіляких «реформаторів» та борців за відновлення історичної правди. Про «правду» з багатьох міркувань зараз (у межах цієї публікації) говорити не хотілося б. Хоча б тому, що влада міста мала б детальніше і уважніше взятися за вирішення цілої низки недолугостей у топоніміці міста. Скажімо так: у Житомирі, здається, геть забули, у який спосіб готуються рішення, ухвали та інші законодавчі акти щодо найменувань чи перейменувань вулиць, установ, встановлення пам’ятників та інших меморіальних «позначок». Ні громадських слухань, ні консультацій із залученням фахівців-науковців чи хоча б поширення інформації через ЗМІ стосовно топонімічних реформ у Житомирі вже давно не було. Знову ж таки а хіба житомиряни знають про те, з яких причин на топонімічній карті міста зникли імена генерала Черняховського, підпільників-антифашистів Шелушкова і Бородія, очільника Житомирського облвиконкому Кременицького та багатьох інших персонажів, які у певний час потрапили під мітлу декомунізації. Підкреслимо і наголосимо – декомунізація була і залишається важливим завданням для нинішньої і, мабуть-таки, для майбутньої влади міста Житомира. Але ж сам процес декомунізації треба не лише розпочинати, але й впроваджувати у життя. Тобто кожен реформаторський крок у топонімічному напрямку має бути обгрунтованим, осмисленим і доведеним до логічного завершення. До прикладу візьмемо той же випадок із перейменуванням вулиці адмірала Щасного у 2016-му році. Ну назвали вулицю по-новому – вулицею Дмитра Донцова. Але що ж далі? Житомиряни у масі своїй не знають, не відають і навіть не здогадуються, хто ж такий той Дмитро Донцов. Те ж саме і у ситуації із вулицею легендарної особистості Миколи Сціборського: хто із пасажирів тролейбусів, автобусів, які курсують вздовж вулиці, названої на його честь, знає хоча б три-чотири речення про земляка-житомирянина? На жаль, мало хто, а за великим рахунком – ніхто. Житомиряни вже змирилися із тим безладом, який символізують постаменти знесених (демонтованих) п’ять років тому пам’ятників Марксу, Леніну, Шелушкову. Досі залишається без відповіді і запитання про те, куди подіти і як вчинити із портретами героїв Небесної Сотні, які вже котрий рік «тимчасово» залишаються на стенді біля приміщення Житомирської обласної адміністрації. Вимагає відповіді і питання про майбутнє пам’ятника Степану Бандері у Житомирі, бо під час однієї із сесій Житомирської міськради, які відбувалися наприкінці 2019-го року, було ухвалене рішення про проведення громадських слухань чи хоча б обговорень. Але час йде, а жодних дій у цьому напрямку влада Житомира досі не вживає. При цьому мер Житомира Сергій Сухомлин виголошує начебто правильні слова про наближення виборчої кампанії, під час якої дехто намагатиметься використати гучні топонімічні проблеми. Авжеж, використають або, принаймні – будуть використовувати, бо проблеми насправді існують, а влада не зробила усіх належних кроків для їх вирішення. Звісно ж, не можна порівнювати гостроту низки не вирішених у Житомирі проблем комунального життя із питаннями топонімічної політики, які спалахують у нашому місті не так часто, як перебої із водопостачанням чи вивозом сміття. Але топоніміка не терпить хаосу, поспіху та наскоку. Вже давно помічено, що цивілізованість і впорядкованість топонімічного процесу у будь-якому місті України свідчить про зрілість і цивілізованість його громади і всіх його жителів. І Житомир у цьому стосунку поки що не є взірцем і гарним прикладом. Хоча б – міг і поки що – може!

Микола Корзун

Слідкуйте за новинами Житомира у Facebook, Telegram, Instagram та YouTube.