До дня вторгнення військ нацистської Німеччини на територію СРСР. Розповідь про трагедію біля хутора Довжик

Пройшло багато часу, але біль та жах не покидають серця нащадків. Двадцять другого червня рівно 1941 року о 4-й годині ранку війська нацистської Німеччини вторглись на територію СРСР. За планом «Барбаросса» почалося знищення народів, яких нацисти вважали «унтерменш», тобто рабами.

Сам Гітлер у своїй книзі «Майн кампф» негативно висловлювався щодо слов'ян, вважав їх нижчою расою та неодноразово відзначав, що майбутня німецька колонізація земель має відбуватися на східних землях, заселених слов'янами. Україна мала стати продовольчою опорою Третього Рейху у Східній Європі (75% земель сільгосппризначення за розрахунками плану).

Першим зазнав та вдосталь відчув жахіття війни наш рідний Житомир. Саме він був одним з тих міст, на які впали ворожі бомби. У Житомирі оборона не була організована, тому німецькі війська увійшли у місто без бою 9 липня 1941 року. Німецька армія продовжила наступ на Київ, а у Житомирі почали наводити нові порядки. Разом з німецькими військами у місто увійшла зондеркоманда (спеціальний загін) 4а (SK4a), потім – зондеркоманда 4в (SK4b) і айнзацгрупи поліції безпеки і СД 5 і 6, які створили свої штаби у Житомирі, Вінниці та Бердичіві. Персонал айнзацкоманд (групи розгортання) складався зі слідчих СД, солдат Ваффен-СС, поліції порядку, водіїв і писарів. Ці загони і повинні були «очищати» життєвий простір Третього рейху від небажаних народів шляхом їх повного знищення.

Житомирянин Франц Бржезицький згадував: «Це було восени 41-го. І коли вже понабирали молодих хлопців в поліцію, вони почали розстрілювати на Богунії євреїв. Я чув розмову знайомих поліцаїв. Один говорить: «У мене вже палець болить натискати на гачок». А німець мені: «Ну добре, відпочинь – нехай інший з юде попрацює». Хвалились золотими перснями, які відбирали у приречених жінок, дівчат, сміялися: «Такі молоденькі, ми наказали роздягтися, а вони закриваються руками». 

Ф. Бржезицький дивувався: «Це ж можна з глузду з'їхати – вчорашні десятикласники, зовсім молоді хлопці! Це не бувалі бандити були. Та якби мене навіть змушували вбивати, краще четвертуйте!.. А вони стріляли у дітей, вагітних жінок! Їм було все одно в кого – а хоч у рідних батька й матір. І це ж треба було так їх видресирувати! І таких багато було. Знайдіть мені зараз виправдання цьому. А моя мати, ми єврейських дітей, рятуючи від смерті, ховали у себе в будинку за піччю...».

Не менш жахливі спогади Галини Синьковської про страти євреїв на Богунії:«Спочатку масова страта нас лякала, а потім ми звикли... Німці зрідка брали участь у стратах – брудну роботу замість них виконували місцеві поліцаї. Восени 41-го страти відбувалися майже щодня».

У районі хутора Довжик влаштували розстрільне місце – там стратили всіх неугодних німецькій владі – партизанів, місцевих жителів. Німецькі війська хотіли захопити Київ, було організовано оточення військ, які обороняли Київ. У полон потрапила велика кількість військовослужбовців. У Житомирі на Богунії організували табір військовополонених, який отримав назву Stalag 358. 

Після звільнення міста була створена комісія для розслідування масових вбивств. Було встановлено, що на території табору військовополонених поховано 65000 осіб. Після війни могили розрівняли бульдозерами, згідно з наказом Сталіна військовополонені вважалися зрадниками. 

Велику роботу щодо виявлення, перепоховання останків загиблих проводило Житомирське історико-патріотичне об'єднання «Пошук». У жовтні 2014 року зусиллями об'єднання на водонапірній вежі колишнього табору військовополонених Stalag 358 була встановлена пам'ятна дошка. Частина останків була перенесена з колишнього табору і похована біля дороги в районі Богунії. Тут похована і капсула з прахом житомирян, загиблих у концтаборі Майданек. 

За роки окупації Житомира територія Богунії була перетворена у суцільне братське кладовище, на якому поховані євреї, українці, росіяни, цигани, поляки і багато представників інших національностей, яких нацисти визначили неповноцінними і зайвими під загальним сонцем. За роки окупації у Житомирі, за підтвердженими даними, було вбито більше 110 000 чоловік. Майже вся земля від того місця, де зараз розташований військовий інститут, до Богунії та хутора Довжик є суцільним кладовищим. Майже на кожному метрі цієї землі хтось був вбитий та похований.

Згідно із розсекреченими даними Держплану СРСР, втрати Радянського Союзу у Другій світовій війні становили 41 мільйон 979 тисяч осіб. За підрахунками Інституту історії України НАН України, в лавах Червоної армії загинуло 3,5-4 млн українців. Прямі людські втрати України, за оцінками цього інституту, становлять 8-10 млн, демографічні – 10-13 млн осіб.

Наша редакція зробила запит до Державного архіву Житомирської області та отримала відповідь, в якій повідомлялося, що у фондах Державного архіву Житомирської області були проведені пошукові роботи з виявлення архівних документів щодо уточнення місця розташування урочища Петрівське (с. Довжик), де проводилися масові поховання військовополонених та цивільних громадян у період 1941-1943 років. Також ми отримали ксерокопії документів з фонду Р-2636 «Житомирська обласна комісія з обліку збитків, нанесених німецько-фашистськими загарбниками в період Великої Вітчизняної війни». Ми наводимо витяги тільки з двох із великої кількості отриманих документів. Але від кожного слова віє болем та жахіттям невинних людей. 

Документ, зазначений в архіві як «Акт Житомирської обласної комісії судово-медичних експертів про масові розстріли і поховання живими радянських громадян біля хутора Довжик Житомирського району», датований 1944-м роком, містить інформацію, що, за свідченнями жителів хутора Довжик, на 10-му кілометрі від Житомира, по Новоград-Волинському шосе в сосновому лісі виявлено 6 могил: перша могила розміром 26х3х2,5 метра. Могила викопана в піщаному ґрунті. При розкопках могили на глибині 75 сантиметрів виявлено 14 рядів людських трупів. Трупи в повному обсязі розкладені і на більшості з них зберігся одяг.

«Серед трупів були чоловічі, жіночі та дитячі трупи різного віку. Документів в одязі не виявлено. На більшості трупів спостерігаються сліди вогнепальних поранень. Вхідний отвір – в потиличній, вихідний в лобовій частині голови зі значним ушкодженням кісток черепа. Судячи з характеру пошкоджень, останні могли бути заподіяні як з гвинтівок, так і з автоматів. На деяких трупах поверхневих пошкоджень не виявлено. При розтині цих трупів встановлено, що смерть настала від асфіксії. Це підтверджується наявністю на епікарді серця плям Тардьє, відсутністю агональних згустків і наявністю пігментного просочування легень від застою крові», – йдеться в документі. 

Другий документ – довідка, також датована лютим 1944 року, містить свідчення про те, яким чином розстрілювали людей біля Довжика. На урочищі Петрівське, що розташоване в 1000 метрах від хутору Довжик, німецько-фашистські окупанти проводили масові розстріли радянських людей з весни 1942 року по осінь 1943 року до моменту повного відступу німецько-фашистських військ з міста Житомира. Розстріли проводили майже щодня. Розстрілюваних німці возили групами від 3-х до кілька десятків людей в критих автомашинах. Приблизно в один день розстрілювалося до 50 осіб. Контингент розстрілюваних складався з чоловіків, одягнених у цивільний одяг і військову форму, з жінок і дітей різного віку. Розстріли проводилися, як правило, наступним чином: заарештованих німці виводили з автомашин по дві-три людини, зв'язували їм руки і так заганяли в ями, де їх розстрілювали пострілами з автоматів в потилицю і спину. Поранених добивали окремими пострілами з пістолетів.

Перед масовими розстрілами німці засуджених до розстрілу радянських громадян змушували роздягатися догола... Також було багато випадків, коли розстрілюваних привозили до місця розстрілу вже роздягненими догола десь в іншому місці. У кінці серпня або на початку вересня 1943 німці відгородили урочище Петрівське огорожею з колючого дроту, переплетеною гіллям, і почали звозити туди дошки, рейки, цеглу і велику кількість дров.

Незабаром після огородження урочища Петровського там почали спалювати трупи розстріляних, і упродовж 2-х з половиною тижнів звідти йшов густий дим, і вітром доносило важкий сморід горілого людського м'яса.

Руслан Мороз

Слідкуйте за новинами Житомира у Facebook, Telegram, Instagram та YouTube.