Аби збагнути феномен Ольжича, пам’ятника буде мало

У Житомирі й досі не вщухають пристрасті стосовно того, яким чином і за яких обставин проходив сам процес меморіального вшанування постаті одного із керівників Організації Українських Націоналістів (ОУН). Насправді є чимало важливих запитань стосовно задуму створення пам ‘ятника Олегу Ольжичу, а ще більше – до процесу втілення важливої ідеї в життя. Втім, сьогодні усі ці питання та пристрасті можна вважати другорядними, адже у Житомира і житомирян відтепер з‘явилася ще одна важлива історична «відмітка» на карті міста.

Тривалий час, від початку 90-х років, коли у Житомирі з‘явилася вулиця Ольжича, це був єдиний топонім, який нагадував городянам про їх славетного, але маловідомого земляка, життя якого тісно переплетене із найтрагічнішими та найдраматичнішими сторінками вітчизняної історії. Так сталося, що після першого «демократичного» сплеску суспільного життя початку 90- х років минулого століття, коли на карті незалежної України з’явилося багато топонімічних новацій, воскреслих із товщі раніше «забороненого минулого», настала велика перерва у галузі національного ренесансу історичного минулого України. Ні, до повного відкату – термідоріанства, або ж до повернення топонімічної спадщини комуністичних часів, справа не дійшла, але й українізація топоніміки у більшості міст і сіл нашої держави відверто «забуксувала». Щодо вулиці Ольжича, то у Житомирі на появу нової топонімічної назви вже ніхто не зазіхав, але багато хто із житомирян (не кажучи вже про гостей міста) не завжди знали, на честь якої людини перейменовано колишню вулицю Пархоменка. Лише після завершення «помаранчевої революції», коли у повітрі суспільно-політичного життя України зажевріло продовження розпочатої на початку 90-х років українізації, у Житомирі знову взялися за воскресіння пам‘яті Олега Ольжича (Кандиби). Його іменем було названо обласну наукову бібліотеку, а біля приміщення головної книгозбірні Житомирщини планувалося встановити постамент Олегу Ольжичу. Проте «помаранчеві» очікування завершилися несподівано швидко і жодних зрушень на краще у царині збереження національної пам’яті не сталося. Звісно ж, і про пам’ятник Олегу Ольжичу говорили все менше, а шансів на його встановлення у сумнозвісні «часи Януковича» практично не було. Більше того, якраз у роки регіоналівської влади у Житомирі трапилася досі незрозуміла і оповита таємницею історія зі зникненням меморіальної дошки з будівлі церкви, де Олег Ольжич був охрещений. Щоправда, невдовзі дошку відновили, але повторно її розмістили чомусь вже не на приміщенні церкви, а на одному із будинків по вулиці, яка на той час вже кілька десятків років носила прізвище великого патріота.

Тепер от у Житомирі з’явився пам’ятник Олегу Ольжичу. До колишньої пропозиції встановити його біля наукової бібліотеки, що носить його ім’я, нинішня міська житомирська влада чомусь не дослухалась, а тому пам’ятник встановили у заздалегідь реконструйованому сквері. Сам процес паркової модернізації також виявився непростим, бо навіть правоохоронці змушені були вдаватися до обшуків у кабінетах чиновників, аби встановити порушення умов угоди щодо реконструкції скверу. Відкриття пам’ятника Олегу Ольжичу у сквері на розі вулиці, що носить його ім‘я, також переносилося аж тричі. Спочатку сквер мали підготувати до відкриття днів Європи у Житомирі. Потім, коли стало зрозумілим, що процес впорядкування скверу затримується, пам’ятник Олегу Ольжичу мав постати перед житомирянами чи то на День Незалежності України, чи, у крайньому разі – на День Житомира. Але знову – не вийшло, а черговий раз дату відкриття пам’ятника призначили на 14 жовтня 2017 року. Проте і на Покрову Ольжич до Житомира не «встиг», а вже за два тижні пам’ятник все ж таки відкрили. Як і годиться, на його відкриття прибули політики зі столиці, депутати місцевих рад, чиновники та громадськість міста. Як завжди, 27 жовтня 2017 року у Житомирі  не бракувало промов. Чиновники, партійні функціонери і депутати наче прагнули компенсувати надмірно тривале очікування пам’ятника Олегу Ольжичу, говорили, клялися, обіцяли продовжувати справу, якій присвятив своє життя видатний патріот. Ось тут, як говориться, варто було б зупинитися і гарно поміркувати. Адже тепер, коли тисячі житомирян щодня зустрічатимуть пам’ятник видатному вченому, поету та провідникові ОУН, Олег Ольжич має стати для міської громади своїм, зрозумілим і сприйнятним. Адже йдеться про людину, яка свої перші кроки і свої дитячі роки провела саме у нашому місті. Йдеться про видатного борця, людину титанічної волі, яка присвятила життя справі визволення та згуртування нації. Житомирській громаді, аби насправді такою називатися і бути, варто усвідомити, що жоден геній у сфері науки і техніки, мистецтва чи музики не йде у порівняння із людьми, які  найбільшою мірою (ціною власного життя) прислужилися власному народу, нації та державі. Сьогодні, коли Українська держава знаходиться на «переломі» чергового етапу свого становлення та розвитку, приклад життя Олега Ольжича у всіх його калейдоскопічних проявах має бути взірцем для нинішнього покоління громадян України. Насправді ми дещо легковажимо, коли встановлюємо пам’ятники, перейменовуємо вулиці, але не переймаємо найголовнішого – моральних і світоглядних засад та імперативів наших видатних земляків. І величної постаті Олега Ольжича це стосується чи не найбільшою мірою. Вченого-археолога зі світовою славою. Відчайдушно відважного борця за свободу Вітчизни-України. Напрочуд самобутнього поета, щирого і полум’яного публіциста. Кожна сторінка його героїчно-сподвижницького життя має бути вичерпно вивчена, осмислена і переосмислена, аби бути сприйнятною для житомирської громади. Феномен Олега Ольжича полягає у тому, що він і досі може і здатний служити своїм землякам, своїй державі і своїй нації. Відроджуючи і стверджуючи славу Олега Ольжича у його рідному місті, його земляки мали б найпершим чином засвоїти зразки його лицарства і честі, як найперші і найголовніші чесноти патріота-націоналіста. Житомир має живитися Ольжичем, а пам’ятник, який нещодавно з’явився у нашому місті, має стати лише символом тих світлих ідеалів, які сповідував поет, вчений і Великий Українець Олег Ольжич. Не більше, але й не менше.

Микола Корзун

Слідкуйте за новинами Житомира у Facebook, Telegram, Instagram та YouTube.