Життя поза освітою: перспективи інклюзивного навчання в Україні

Саме такою є історія чемпіона Паралімпіади фехтувальника Андрія Демчука, який народився з важкою хворобою та втратив ногу. Сьогодні Андрій призер українських змагань, триразовий чемпіон Європи та володар золотої медалі на Паралімпіаді в Ріо. Окрім спортивних досягнень, Андрій має дві вищі освіти та ступінь кандидата технічних наук.

Але його приклад – скоріш виняток із загальних правил. В Україні майже відсутні умови для самореалізації людей з обмеженими можливостями. Це пов’язано з браком коштів та правовою неврегульованістю. Показовим прикладом є українська система освіти, яка не розрахована на навчання дітей з особливими потребами.

Проблеми дітей з особливими освітніми потребами

Сьогодні в більшості західних країн склався певний консенсус щодо важливості інтеграції інвалідів у суспільство. В Європі та США існує розповсюджена практика інклюзивної освіти, яка робить загальноосвітню школу доступною для дітей з особливими потребами.

Термін «інклюзія» з англійської мови перекладається як включення або приєднання. В освіті під інклюзивним навчанням розуміють процес забезпечення рівного доступу до освіти дітям з обмеженими можливостями, врахування їхніх індивідуальних потреб.  

Згідно зі статистикою, серед 17 337 українських шкіл лише 1127 залучені до інклюзивного навчання. Більш ніж 56 тисяч школярів з особливими потребами не охоплені навчанням у загальноосвітніх закладах. Таким чином, показник інклюзії в Україні складає лише 7%. Для порівняння: у Литві ця цифра охоплює 90%, Польщі – 42%, Словаччині – 42%, Угорщині – 57%, Італії – 99%, Норвегії – 90%, Франції – 25%.

Як відомо, система послуг для дітей з інвалідністю створювалась ще за часів Радянського Союзу, в основному на базі інтернатних закладів. За словами Уповноваженого з прав дитини Миколи Кулеби, досі дітям з особливостями розвитку держава могла запропонувати два варіанти освіти: спецшколи або інтегровані класи. На думку психологів, головний недолік навчання в інтернаті – обмеження дітей у спілкуванні з однолітками. Згідно з результатами дослідження Українського інституту соціальних досліджень імені О. Яременка, кожен дванадцятий випускник спецшколи зазначає «поганий» соціально-психологічний клімат у закладі. Більшість вихованців спецшкіл у подальшому житті мають відчуття знедоленості через недостатні контакти із ровесниками.

У свою чергу, недолік інтегрованих класів – недостатня кваліфікація викладачів, які працюють із дітьми з особливими потребами. Вчитель, спрофільований на роботу зі звичайними дітьми, часто не в змозі надавати необхідний психологічний та медичний супровід дитині-інваліду. Це може спричинити напруженість у стосунках між педагогами, учнями та їхніми батьками.

Зародження інклюзивної освіти в Україні

Про інклюзивну освіту в Україні системно заговорили лише у 2014 році. У жовтні 2016 року народні депутати підтримали в першому читанні нову редакцію проекту закону №3491-д «Про освіту». Автор законопроекту Олексій Скрипник зазначає, що дискусія навколо нового закону тривала майже два роки. Зараз закон готується на друге читання. Власне, революційність законопроекту полягає у запровадженні системи інклюзивної освіти на законодавчому рівні та визначенні розмаїття форм здобуття освіти, передбачаючи дистанційну, мережеву та змішану форми.

Ще однією важливою ініціативою є законопроект № 2151 щодо особливостей доступу осіб з особливими освітніми потребами до освітніх послуг, поданий Президентом Петром Порошенко у травні цього року. Документ вперше визначає терміни «особа з особливими освітніми потребами», «індивідуальна програма розвитку» та «корекційно-розвивальні та психолого-педагогічні послуги». Новий закон депутати можуть ухвалити уже до літа.

У 2017 році з державного бюджету було виділено 210 млн гривень цільових субвенцій для дітей з особливими потребами. Кожна така дитина отримає 23 тисячі гривень на гаряче харчування у школі, транспорт, додаткове вивчення шкільних предметів та заняття у творчих гуртках. Ідеологи освітньої реформи запевняють, що завдяки електронній програмі прозорого фінансування «гроші будуть йти за дитиною», незалежно від форми навчання.

Базовим документом для створення інклюзивної освіти в Україні є концепція «Нової української школи», яку затвердила Національна Рада Реформ у квітні. За словами її ініціатора, міністра освіти Лілії Гриневич, концепція прописує реформування освіти до 2029 року.

Один із принципів цієї стратегії – дитиноцентризм. Нова школа повинна буде враховувати права, здібності та потреби дитини, а не йти по написаній нагорі інструкції. Саме з цього принципу проростає вирішення проблеми інклюзивної освіти. Для учнів з особливими потребами створять умови для навчання спільно з однолітками. Для таких дітей буде запроваджено індивідуальні програми розвитку, організовано лікування, включаючи корекційні заходи. Дитина буде отримувати підтримку психолога та педагога.   

Концепція також пропонує відмовитись від шкільного авторитаризму «я – вчитель, ти – дурень» та розвивати рівне спілкування між учителем, учнем і батьками. У МОН це називають педагогікою партнерства. Крім того, реформа передбачає оновлення вчительського складу через залучення молоді. За задумом реформаторів, українська освіта повинна відкинути радянську модель накопичення знань і сфокусуватись на підготовці дитини до реальних життєвих ситуацій.  

Допоки концепція «Нової української школи» перебуває у першій фазі впровадження, модель інклюзивного навчання втілюється у пілотних проектах. Наразі інклюзія працює у 19 школах Запорізької області. Ініціатором благодійного проекту виступає перша леді Марина Порошенко. Дружина президента не раз зазначала, що інклюзивна освіта – це не заміна, а альтернатива навчання для дітей з особливими освітніми потребами, можливість жити в родинному колі. У Благодійному Фонді Порошенка розповідають про успіхи у Київській, Житомирській та Дніпропетровській областях. Наразі кількість учнів з особливими потребами зросла в 15 разів, а до липня 2019 року ініціатива  фонду має охопити усі регіони України.

Таким чином, сьогодні в Україні ми бачимо перші спроби запровадити модель інклюзивного навчання. Подальша доля реформи залежить від консолідованої позиції Президента, уряду, депутатів та громадянського суспільства. Серед наступних кроків – остаточне прийняття закону «Про освіту» та збільшення кількості шкіл із можливістю інклюзивної освіти.

За матеріалами Центру громадського моніторингу та контролю