Експеримент у Бердичеві тимчасово продовжується вже третій рік

Більшість несподіванок і сенсацій у ці дні зосередилась у сфері політичного життя, у стосунках між кандидатами, партіями, які намагаються заповнити усі клітинки величезної передвиборчої шахівниці.

Проте наближення виборів аж ніяк не означає, що новин та сенсацій поза політикою у нас поменшало. Здається, їх навіть побільшало, хоча на видноті залишаються якраз політичні новини та пристрасті.

На сесії знову йшлося про «бердичівську болячку»

Лише декада минула з того часу, як завершилась чергова сесія Житомирської обласної ради. Під її завісу на сесійну трибуну піднімався колишній директор Бердичівського медичного коледжу В.П. Клименюк, який знову попередив депутатів облради про те, що навчальний заклад вже два роки перебуває без керівника, а тимчасовий директор В.С. Шевченко вже два роки керує коледжем на свій смак і розсуд. Підсумками такого керівництва стали масові звільнення у середовищі викладацького та обслуговуючого персоналу коледжу, а кадрові прогалини колишній підполковник міліції заповнює досить дивним чином. Звісно, Бердичів, як і загалом Житомирщина, останнім часом збіднів на людей, що можуть працювати в якості педагогів, викладачів, лаборантів і т. п. Очевидно, саме до такого висновку дійшов В`ячеслав Шевченко ще у травні 2017-го року, коли його вперше привезли в якості «кризового менеджера» до Бердичівського медичного коледжу. Тим паче, що у Житомирській обласній раді у квітні-травні 2017-го року кризу у Бердичівському коледжі вважали настільки глибокою, що керувати доволі авторитетним вузом доручили людині, яка розумілась хіба що на порядках у тюрмах і колоніях. І саме тому новий тимчасовий директор розпочав із заміни ненадійних кадрів. Кадрові чистки, всілякі рокіровки, звільнення та призначення перетворилися за два роки у процес безкінечної кадрової чехарди, про яку знають не лише у Бердичеві чи у Житомирі, але й у столиці України. За два роки у стінах коледжу побували представники двох поважних інспекцій зі столиці, які найпершим чином зауважили на тому, що директор-міліціонер, навіть із прізвищем Шевченко, не має жодних підстав керувати медичним коледжем. Звісно, Житомирська обласна рада мала б ще влітку 2017-го року провести конкурс із визначення директора коледжу та й на тому забути про проблеми та сенсації, які періодично творить виконуючий обов`язки директора пан Шевченко.

Але конкурс оголосили лише у листопаді 2018-го року, і провести його у Житомирській обласній раді забракло сил, вміння чи ще чогось. Швидше за все – елементарного бажання навести порядок у навчальному закладі, який на очах громади Житомирщини валиться і занепадає. Та й як може бути інакше, коли на заміну педагогам та викладачам, коли замість людей, які працювали у Бердичівському коледжі роками та десятиліттями, із Вінниці, де колись опановував секрети міліцейської майстерності нинішній керівник медичного навчального закладу, приїздять професіонали та менеджери-фахівці сумнівної кваліфікації. Приїздять «варяги» начебто для наведення порядку та проведення реформ. Дійшло до того, що тимчасовий директор медколеджу двічі (за два роки) змінив двох головних бухгалтерів, а кількість працівників, які змушені були у 2017 – 2019 роках звільнитися зі стін Бердичівського медичного коледжу, перевалила за два десятки. В’ячеслав Шевченко навіть свою дружину, Аліну Дмитрівну, мобілізував для наведення порядку та дисципліни у ввіреному йому закладі. Звісно, місцем роботи пані Шевченко було обрано бухгалтерію коледжу, бо ж у міліціонерів це, мабуть, найперша вимога, щоб «на фінансах» завжди була своя людина. Щоб не треба було думати та гадати, яким чином і у який спосіб нараховувати та розподіляти тимчасовому директору все нові доплати й премії.

Відповідь «від міліціонера» не забарилася!

Але повернемось до зовсім свіжих подій, які заслуговують на те, аби Бердичівський медичний коледж потрапив сьогодні у рядки найважливіших чи, можливо, найскандальніших новин. Вже після завершення сесії Житомирської обласної ради 23 травня 2019-го року, коли до депутатів обласної ради звернувся колишній директор Бердичівського медичного коледжу Володимир Клименюк, до навчального закладу, який встиг прославитися низкою скандальних подій, прибула ціла делегація депутатів Житомирської облради, які, очевидно, вирішили попередити пана Шевченка про те, що Бердичівський медколедж здобув за час його керівництва очевидно сумної слави. Депутати облради точно відчували свою провину за ту сваволю і наругу, яку вони вчинили у квітні 2017-го року, протиправно звільнивши колишнього керівника навчального закладу. Тим паче, що якраз наглядову раду коледжу, яку очолив депутат із Бердичева І. Романський, і варто було б запитати про ті безчинства та неподобства, які кояться у житті коледжу. Але хіба пану Романському зараз до цього? Натомість «тимчасовий» директор Бердичівського коледжу наприкінці травня 2019-го року вдається до нового витвору кадрових реформацій, яких досі не знали у жодному із навчальних закладів Житомирщини. Одразу чотири десятки педагогів Бердичівського медичного коледжу на фініші навчального року отримують повідомлення про те, що керівництво коледжу не має намірів продовжувати із ними контракт. При цьому контракти продовжені для представників адміністрації коледжу, працівників бухгалтерії, а також – для технічного персоналу коледжу. А от із викладачами вийшла ось така оказія! Важко зрозуміти, якими резонами та законодавчими документами керувався В`ячеслав Шевченко, по суті «підвішуючи» педагогів медичного коледжу у стані невизначеності і невідомості. Адже логіка такого вчинку колишнього міліціонера доволі проста і недвозначна: педагоги та викладачі змушені будуть просити, кланятися, а можливо – хтось шукатиме й інших шляхів «правильного» підходу і гарантій для того, щоб залишитися на посаді. І за цим усім спокійно та розважливо спостерігають керівники Житомирської обласної ради. Там чудово розуміють, до яких жахливих наслідків призвело звільнення у квітні 2017-го року тепер вже колишнього директора Бердичівського медичного коледжу В.П. Клименюка. Можливо, у владних кабінетах й досі чекають 29 липня 2019-го року, коли у Володимира Клименюка мав завершитися термін укладеного з ним чотирирічного контракту? І вже тоді Житомирська обласна рада проведе давно назрілий конкурс, аби забути про тимчасового директора із погонами міліцейського підполковника, як про страшний сон. Щоправда, наслідки такого «сну» доведеться ще довго відчувати. Адже педагогічні колективи за рік-два можна лише розігнати та спаплюжити колишні заслуги та здобутки. Відновити колишню навчально-освітню славу Бердичівського медичного коледжу буде значно важче. А Житомирська обласна рада змушена буде ще й компенсувати колишньому директорові В.П. Клименюку кошти за весь час після його протиправного звільнення з посади директора навчального закладу. Адже Європейський суд із прав людини, куди Володимир Клименюк звернувся після проходження усіх сходинок вітчизняної Феміди, однозначно визнає рішення про звільнення директора Бердичівського медичного коледжу незаконним. Сумно, але справедливість у таких випадках встановлюється очевидно запізно. Та й відповідальності за «експеримент» над Бердичівським коледжем, розпочатий два роки тому, ні у Житомирі, ні у Бердичеві ніхто персонально не понесе. Хіба що перед Богом, але на таке у нас вже давно ніхто не зважає.

Микола Корзун