Житомирські міські легенди та перекази про містичне. Частина тринадцята. Глава друга. Історія про життя та сміття

Житомирські міські легенди та перекази про містичне. Частина тринадцята. Глава друга. Історія про життя та сміття
Будинок губернатора. У перші роки існування Волинської губернії резиденція була на Замковій горі, в замку. Але після того, як той згорів у 1804 році, був побудований комплекс будівель, що складався з головного корпусу – губернаторського будинку, двох флігелів і господарських будівель. За будинком був розбитий фруктовий сад за кращими зразками європейської паркової архітектури. За часів СРСР в будинку розміщувався Будинок культури деревообробного комбінату «Червоний профінтерн», після війни – обласна філармонія. У 1958 році був знесений, і на його місці побудовано кінотеатр «Україна»

Продовжимо розповідь про історію збирання сміття у Житомирі. Першу частину ви можете прочитати у минулому номері нашого видання. 

У кінці ХVІІІ століття Житомир увійшов до складу Російської імперії, а на початку ХIХ століття став столицею Волинської губернії. Оскільки у дев'ятнадцятому столітті правлячий клас (цар, поміщики, капіталісти і банкіри) за зразок брали європейські міста і всі нововведення запозичили з держав Європи, то спочатку опишемо історію збирання сміття в європейських містах.

Європа, сміття і науково-технічний прогрес

Олександр Пушкін, той самий, якому у Житомирі на бульварі встановлено бюст, відкриття якого відбулося 6 червня 1899 року, власне дев'ятнадцяте століття назвав жорстоким, але це століття було злетом технічного і наукового прогресу, який буквально кожне десятиліття змінював побут містян капіталістичних країн. За ними підтягувалися і феодально-монархічні держави. Незважаючи на досягнення науки і техніки протягом усього дев'ятнадцятого століття, європейські міста продовжували потопати у смітті і брудові. Особливо це стосувалося провінційних міст, кварталів робітників і бідняків столиць. Але водночас були закладені основи, що дозволили у двадцятому столітті зробити вулиці європейських міст набагато чистішими, ніж у минулі часи. 

Заради історичної правди скажемо, що стародавні греки і римляни, шумери і єгиптяни добре розуміли, що міста треба тримати в чистоті, і вже тоді розробили систему очищення власних селищ. Однак із завоюванням Риму (410 рік) вестготами під проводом короля Аларіха I впала не тільки Римська імперія, а й, висловлюючись сучасною казенною мовою, санітарна служба міст. Ба більше, багато жителів міст почали вважати, що брудне, засмічене місто – це нормально і навіть добре. Сміття свідчить про достаток і про родючість землі. З шістнадцятого століття королі європейських держав, міська адміністрація безуспішно боролися зі звичкою городян викидати на вулицю все, що в будинку не потрібно.

Відео дня

У кінці вісімнадцятого і на початку дев'ятнадцятого століть міська влада почала замислюватися над тим, хто буде прибирати вулиці міст. Рішення були різними, але в основі своїй однакові: з'єднати прибирання сміття з очищенням вулиць від бродяг, жебраків, калік та людей похилого віку. У бельгійському місті Брюгге сміття прибирали старі. Міська влада надавала візок тим, у кого не було коштів його купити. У швейцарському місті Берні великі дороги очищали каторжани, прикуті ланцюгом до візка. Половина їх підмітала вулицю, інша – згрібала нечистоти і відправляла їх у віз. У Парижі сміття і відходи прибирали селяни навколишніх сіл, підбирали лахмітники і підприємці. Кожен мав з цієї справи навар. Селяни отримували прекрасне добриво для своїх полів (кінський гній), харчові відходи для корму свиней. Підприємці купували на відкритих торгах право прибирати той чи інший квартал і від цього отримували дохід. Однак таке очищення робили тільки у громадських місцях. У кварталах, де жили бідняки і навіть заможні жителі красивої, але легковажної столиці тодішнього світу, прибирання проводилося не щодня, а часто раз у два місяці. Ох і стояв же там запашок! Збирачі бруду заповнювали короби своїх одноколок дерев'яними лопатами, часто-густо оббризкуючи перехожих. Французький драматург Луї-Себастьєн Мерсьє з сумом писав: «Ось ви довірливо огинає нерухоме колесо, але тут через віз пролітає шмат відходів і падає прямо вам на голову». Влада Парижа розуміла, що треба створювати систему збору відходів і сміття, але для цього необхідно було ввести додатковий податок. Луї-Себастьєн Мерсьє також зазначав: «Буржуа побоюється найменшого податку, бо з досвіду знає, що з часом він розпухає і округляється, а тому має намір зовсім не платити».

У 1789 році відбулася Велика французька революція, яка нажахала європейські монархії і направила республіку шляхом капіталізму і прогресу. Здавалося б, вже ця революція зробить революцію у прибиранні вулиць міст Франції. Та ба! Спочатку всі кричали, потім кинулися вбивати один одного, а згодом і воювати. Самі розумієте, не до сміття і відходів тоді було. Так на деякий час Париж забув про сміття, але всьому світу була представлена гільйотина, на якій практично щодня відрізали голови всім неугодним. Публічні страти набули трохи іншого відтінку і стали схожими на народні свята. А потім на гільйотину відправили і самих ініціаторів цієї нової для народу розваги. Але про сміття так ніхто і не згадував ще довгий час.

Тільки з часом у правлячому прошарку Франції почали розуміти значення гігієни. Лікарі звернули увагу на нові ознаки погіршення здоров'я населення і скорочення життя, пов’язуючи це з поганою гігієною та способом життя. Здорове і чисте тіло, а також чисте і провітрюване приміщення стали частиною кодексів поважної сімейної поведінки. Презирство до нечистоти і почуття сорому при вигляді бруду все більше й більше беруть гору над прославлянням бруду як основи родючості і терапії. 

Одеколон «Потрійний» як засіб гігієни

Варто нагадати, що тоді з’явився одеколон як парфюм з метою саме гігієни. У 1709 році виходець з Мілану Йоганн Фаріна, який торгував прянощами у Кельні, виготовив запашну воду під назвою Kölnisch Wasser (кельнська вода). Одеколон поступово перетворився на популярну марку парфумів. У 1863 році у Кельні налічувалося 63 парфумерних магазини, які торгують одеколоном, причому всі їхні власники претендували на родинні зв'язки з сім'єю Фаріни. У другій половині XVIII століття кельнська вода потрапила до Франції і отримала назву Eau de Cologne. Із Франції вона потрапила до нас і стала називатися на французький манер «о де колон». Основний аромат води складався з трьох масел: апельсина, лимона і бергамота. З цієї причини у дореволюційній Росії одеколон отримав назву «Потрійний».

Суспільна свідомість змінювала своє ставлення до міського бруду. Однак бруд панував на вулицях Франції і навіть столиці. П'єр Шові обурювався брудом Парижа: «Я вважаю себе ображеним, тому що не можу ходити в метрополії, де засідає наш Сенат, не натикаючись на клоаки, купи нечистот, будівельного сміття, розбитих пляшок і склянок (і все це розкидано, як пастки для калічення коней і людей), не бачачи там і сям згризені шматки мертвих тварин, не стикаючись з бродячими псами, загрозливим сказом, із козами і свинями, що забрідають навіть у місця гулянь, не ковзаючи по заляпаній в'язким брудом і до всього іншого нерівній бруківці, де я марно шукаю опори, йдучи швидко, або падаю, якщо спробую зупинитися і зберегти рівновагу на вкритій масним нальотом бруківці». 

У 1862 році французький «Путівник Джонса» для бажаючих насолодитися видами французької провінції писав про місто Гренобль: «Чудові пейзажі навколо Гренобля, де мешкають тридцять тисяч жителів, на противагу огидному видовищу вулиць, завалених нечистотами». Втім, Рим, Лондон, Мадрид були такими ж брудними. Тільки голландські містечка були винятком завдяки безлічі тамтешніх каналів, які поглинали міські нечистоти. Морські міста виручало море, де сміття століттями скидалося в морську безодню. Недарма кажуть «кінці у воду». Зате сьогодні для підводних археологів це золоте дно інформації про минуле. Промислові викиди під підозру не брались, хоча теж смерділи. Тепер уявіть, що клълося в ті часи на вулицях Одеси, Києва, Львова, Харкова та Житомира. Як вигляд мали вони?!

Відкриття Луї Пастера (1822-1895) стали вирішальним аргументом в історії гігієни і прибирання міст. Наука, прагнучи до наукової істини побачити, усвідомити навколишній світ таким, який він є, а не представляти його таким, як хочеться, змінила розуміння бруду і чистоти. Вчений Пастер зміг довести головні способи поширення заразних хвороб. Після цього гігієністам і їхнім прихильникам вдалося довести правлячим колам, що бруд – не джерело родючості. Нечистоти оголосили причиною поширення патогенних бактерій, притулком різного роду розповсюджувачів зарази, насамперед – комах і щурів. З міст сміття почали прибирати. У Франції в школах ввели уроки гігієни. Чистота стала обов'язком громадянина поряд із сімейними чеснотами і любов'ю до праці. В Америці міцнів схожий рух, що прославляв гігієну як засіб фізичного і морального облагородження. В очах представників заможних європейців моральна й інтелектуальна чистота поєднувалася з чистотою тіла і рук.

Перший сміттєпереробний завод у світі

Однак мало хто розумів, як організувати збір і вивезення міського бруду. Йшли через спроби і помилки. З'явилося таке поняття, як міське звалище. Сміття стали переробляти, наприклад кінський гній йшов для добрива, старий одяг збирали лахмітники. З країн Європи поставлявся старий одяг до США. Ні, не для продажу в магазинах секонд-хенд. З нього виготовляли чудової якості папір. Матеріали з боєнь та фарбувального виробництва дозволялося викидати у відведених для цього місцях. Для рафінування цукру, виготовлення колісної мазі і добрив збирали кістки з м’ясних магазинів, собачий послід йшов на розм'якшення шкір. У 1874 році в англійському місті Ноттінгемі запрацював перший у світі завод зі спалювання сміття. У кінці дев'ятнадцятого століття в країні працювало більше двохсот таких підприємств. Але багато міст Європи, особливо провінційних, залишалися загидженими, і тільки після Першої світової війни (1914-1918) почали звертати увагу на їхній санітарний стан. Однак найсумніше те, що якщо на початку 19-го століття сміття було цінною сировиною, то в кінці віку воно втрачає комерційну цінність і стає тягарем для міст і політиків. Це дуже нагадує нашу сучасність.

Житомирське сміття на початку ХІХ століття

Які були справи з очищенням від сміття житомирських вулиць і дворів на початку дев'ятнадцятого століття? Ми вже писали, що за двісті років дослідження історії Житомира ні історики, ні краєзнавці не витрачали час для опису побуту житомирян. Для них головне – потрапити в струмінь політичного запиту і про великих написати, зрозуміло, тих, кого влада вважає великими. Про простих житомирян, про їхнє життя, побут їм було нецікаво розповідати. Хоча вся історія Житомира зіткана з малих справ житомирян. Судячи з того, що у дев'ятнадцятому столітті навіть великі міста європейських держав потопали у смітті, ми можемо припустити, що та ж історія була у Житомирі. У місті мало що змінилося порівняно з XVIII століттям. На початку дев'ятнадцятого століття Житомир був невеликим містечком. Жителів налічувалося трохи більше п'яти тисяч душ. Для наших днів це велике село, але визнане містом, оскільки тут було де розміститися чиновникам, які управляли великою Волинською губернією. В ті часи побут житомирян був сільським. На вулицю, точніше під кущі або ярки, викидали всякий непотріб і все, що не було потрібно в господарстві. Тут же бродили корови, кози, свині, кури, собаки, і всі разом на дорозі гадили. У дощовий день вуличний бруд змішувався зі сміттям і послідом, що дуже подобалося свиням, які тут радісно хлюпалися. Такими вулицями можна було ходити тільки в чоботях або галошах. Здогадуєтеся, який запах, який дух стояв у дощову осінню пору!? І все-таки ми припускаємо, що сміття з головних вулиць міста вивозили. Хоча у Бердичіві, Одесі, Києві та інших містах захаращення і бруд часто залишалися нормою міського життя. Чим же Житомир був краще?

Житомир – космічне місто з курками та кролями на балконах!

До речі, подібну картину можна було спостерігати аж до 1980 року у центрі Житомирі, коли нарешті було заасфальтовано вулицю Бориса Тена (тоді ХХІІ партз’їзду), якою бігали кури та кози саме перед трамваями, що прямували до льонокомбінату. Тільки перед Олімпіадою-80 місто набуло більш-менш пристойного вигляду. Але до цього часу на околицях міста тримають кролів та курей. На центральних вулицях можна й сьогодні побачити літніх людей, які збирають траву з газонів для власних кролів, яких тримають у кращому разі в підвалах багатоповерхівок, у гіршому – прямо на балконах. Навіть не дуже смішно сьогодні їхати Польовою і чути кудкудакання курок на балконах. І це, уявіть собі, ХХІ століття! А Житомир – космічне місто з курками та кролями на балконах!

Повернімось у Житомир дев'ятнадцятого століття. Взагалі наше місто дуже виручали маленькі річки, які текли території сучасного Житомира і впадали у Кам'янку та Тетерів. Вулиці Житомира народжувалися не тільки з транспортних артерій, які з'єднували місто з іншими селами і містами (наприклад Київська, Велика Бердичівська, Чуднівська тощо), а й уздовж маленьких річок і потічків. Наприклад, селилися біля великого Хлугового озера, яке ще на початку двадцятого століття розташовувалося на місці Житнього ринку, що об'єктивно сприяло розвитку східної частини міста. Поділ нашого міста утворився на березі двох річок Кам'янки та Рудавки (сьогодні вона тече в колекторі). На берегах річки Коденки (також сьогодні в колекторі) утворилося поселення ремісників і гончарів (вул. Лесі Українки та Домбровського). Річки були хорошим місцем для поселення. З них можна було брати воду для домашніх справ і ремесел. На їхніх берегах були винокурні, шкіряні майстерні, стояли млини. У них прали, але в них і скидали сміття, нечистоти і всяку погань. У ті часи так робили всі міста, які стояли на березі річок або каналів.

Чеське пиво із Житомира

1899-1900 роки. Пивзавод на Подолі. Гребля і будівля зліва – млин німкені Пауліни Шульц, комплекс перебудований у 1870-х роках чехами Махачеком і Янсоном у пивоварний завод

У 1878 році чеські переселенці з Моравії Осип Махачек і Богдан Янсон відкрили свою пивоварню на березі річки Крошенки. На ті часи за межами міста. Кажуть, що завдяки високим якостям води їхнє пиво мало особливо приємний смак. А якби в самому місті вони відкрили пивоварню, який смак мало б їхнє пиво? Підтвердження того, що у самому Житомирі не дуже чиста водичка текла в річках, річечках і струмочках, ми знаходимо, як це не дивно, в історії місцевої православної святині – Подільської ікони Божої Матері. У 1872 році у Житомирі спалахнула епідемія холери. Архієпископ Агафангел (Соловйов) разом із великим числом жителів міста урочисто обніс ікону по всіх вулицях міста, і епідемія припинилася. Холерою заражаються через брудну воду, в яку скидаються нечистоти, особливо фекалії. Якщо люди купаються у такій водоймі або перуть білизну, епідемія вразить будь-яке місто. От була б історія, якби така водичка потрапила в пиво. Ми вже писали, що у цей час міська влада міркувала про те, як би водопровід у місті зробити.

Текли річки, спливав час, змінювалося життя, але Житомир все дев'ятнадцяте і першу половину двадцятого століття зберігав ознаки сільського поселення. У першій половині ХIХ століття міська влада залежала від губернської і була обмежена у своїх повноваженнях, вирішуючи незначні питання. Та й самі чиновники, пани й поміщики ще не розуміли, що у міста може бути своє господарство, що його треба упорядковувати. Всі жили по-старому, як було зі століття в століття. Змінювалася влада, але не сільський натуральний побут житомирян. Губернатори були метеликами-одноденками. Наприклад губернатор Камбурлей витратив значні фінанси на справжні масові заходи для себе і нудьгуючого дворянства. Губернатор Синельников звернув увагу на занедбаність провінційного містечка і силою своєї влади став змінювати місто. Його зусилля ми бачимо і сьогодні – це вулиця Михайлівська. Міське положення 1870 року розширило права міських дум і створило умови для благоустрою міст.

Однак повернемося до сміття. До середини XIX ст. рішення санітарних питань в імперських містах зводилося до поліцейського нагляду за чистотою на території приватних домоволодінь. Підтриманням санітарного порядку всередині і навколо будівель державних і громадських установ займалися міські управи і наймані ними підрядники. Підрядники з мітлами, тачками, а золотарі з бочками на кінній тязі впорядковували офіційну частину міста. Вусатий і важний, обов'язково при шпазі, поліцейський уважно обходив свою дільницю. Двірнику панської садиби міг і кулак ніс сунути, суворо вказати – сміття прибрати! І дорога перед садибою набувала належного вигляду. Іншим домовласникам, майстровим і купецьким будинкам теж грізно наказував. А з ким дружбу вів, то ласкаво, по-дружньому просив прибрати мотлох. Особливо цей служивий народ метушився і всіх змушував займатися прибиранням вулиць, коли у місто приїжджав сам імператор. Актор П. Медведєв згадував, як оживала Самара перед візитом імператора: «Сонне царство прокидається... Все місто фарбується, розвалені паркани і хібари теж фарбують: баби домашнім способом розводять охру, крейду, помелом і віником фарбують хібари і паркани... Готові вивіски переписуються. Бруківку лагодять, немощені вулиці рівняють, сміття прибирають, теслі споруджують величні тріумфальні ворота, арки. Поліція метушиться, лається і обов'язково б'ється...». У Житомир теж приїжджав імператор, і про це залишив свої спогади письменник Володимир Короленко у книзі «Історія мого сучасника»: «У жовтні 1858 року, тобто коли мені було п'ять років, у Житомир приїжджав молодий цар Олександр II. Місто зробило до цього приїзду урочисті приготування, і на площі, близько костелу отців-бернардинів, була збудована величезна тріумфальна арка (нині тут починається вулиця Київська). Ми дивилися її напередодні, причому це дощате спорудження вразило мене своєю величністю і дивакуватістю, ніби непотрібністю серед площі. Потім мені смутно згадуються юрби народу, страшний гул людських голосів і щось невидиме, що промчалося десь у глибинах цього людського моря, після чого народ, наче раптом оскаженівши, кинувся до центру міста. Всі говорили, що це проїхав цар. Набагато виразніше збереглося враження вечірньої ілюмінації. Я пам'ятаю довгі вервечки вогнів, що простягнулися до площі, де над усім височіла величезна арка, що палала, як багаття...».

Про це з подробицями, а також про те, як далі вирішувалося у Житомирі питання зі сміттям, читайте у наступних публікаціях.

ФОТО з відкритих джерел в інтернеті:

Руслан Мороз, Ігор Гарбуза 

Коментарі

keyboard_arrow_up