Розвідник з Бердичева – Давид Олександрович Угер

Він був організатором броньових сил і авіації Південно-Китайської армії Гоміндана у 1924–1926 роках. Резидент Розвідувального управління РСЧА. Працював у Сполучених Штатах Америки, Франції, Данії, Німеччині й ін. Був начальником науково-дослідного автобронетанкового полігона РСЧА на ст. Кубінка. Репресований у 1937 році. Розстріляний на Бутовському полігоні. Реабілітований у 1956 році.

Давид Олександрович народився в сім'ї лікаря. Середню освіту отримав у Бердичівському комерційному училищі, яке закінчив у 1917 році. До цього часу сім'я розпалась. Батько Давида, приватний лікар, переїхав до Києва. Мати з двома молодшими братами виїхала до Москви. Після закінчення училища пішов працювати електротехніком на рентгенівських курсах при Київському університеті. У грудні 1917 року вступив до червоногвардійського загону, що перебував у розпорядженні начальника зв'язку. При відступі червоних військ з Києва переїхав у Курськ, де служив у залізничному загоні по охороні кордону. Там же у лютому 1918 року вступив у ряди РКП(б). До початку наступу Червоної Армії на Україну влився у її ряди в якості секретаря комісара 9-ї стрілецької дивізії. Захворів висипним тифом, був знятий з потяга і відправлений на лікування до шпиталю, після одужання був призначений його комісаром.

Брав участь у боях на Південному фронті, перебуваючи на командно-політичних посадах; на Бахмутській дільниці поранений під ст. Курдюмівською.

Розпорядженням Головнокомандуючого РСЧА був направлений слухачем Вищих військово-академічних курсів вищого командного складу 1-го скликання у Москві, але спізнився з приїздом, бо начальник військово-учбових установ Ленінградського військового округу не відпускав його до завершення формування школи і призначення відповідного заступника. Після прибуття на Вищі військово-академічні курси у другій половині навчального року був призначений командиром учбової автобронетанкової бригади, продовжуючи навчання за сумісництвом. Під час свого навчання майбутній розвідник познайомився з В. К. Путна, В. М. Примаковим, Д. А. Шмідтом та іншими командирами. Закінчивши успішно ВВАК, Д. О. Угер був призначений командиром окремої ескадри танків, яку і формував. На початку 1924 року наказом Народного комісара оборони ССРР Угер був зарахований слухачем Військової академії Повітряного Флоту ім. Жуковського (із звільненням від командування окремої ескадри танків).

У цей час у Китаї відбувалася боротьба різних політичних сил. У провінції Гуанчжоу (Кантон) утвердилася влада буржуазно-революційної партії Гоміндана, очолювана революціонером- демократом Сунь Ятсеном. На запрошення Сунь Ятсена в Кантон виїхала група радянських військових спеціалістів, у якій також перебував слухач 1-го курсу Військово-повітряної академії Д. О. Угер.

На групу покладалося керівництво і організація броньових сил Південно-Китайської армії. Кустарним способом був створений спочатку один загін бронепоїздів з десантом, а після огляду його генералісимусом Сунь Ятсеном – другий.

Спеціальним наказом доктора Сунь Ятсена Д. О. Угер був призначений першим з числа радянських радників на штатну посаду начальника броньових сил Південно-Китайської армії. Під безпосереднім командуванням Угера загони бронепоїздів активно й успішно діяли у першому Північному поході.

Організаційні здібності і бойовий досвід Д. О. Угера у бронечастинах дозволили довірити йому створення, а затим і керівництво кантонської авіації після того, як чимало попередніх спроб налагодити цей рід військ виявились невдалими. Завдяки професійним діям Д. О. Угера кантонська авіація була створена. Спочатку були використані тільки наявні засоби китайців.

До моменту від'їзду Сунь Ятсена на північ Китаю становище молодого спеціаліста кантонської армії настільки зміцнилось, що в його підпорядкуванні були зосереджені не лише бронесили і авіація, але й особисті війська доктора Суна. І тільки завдяки цьому Д. О. Угеру вдається придушити контрреволюційні спроби повстання «тигрів» у Кантоні, зберегти Кантон у руках Гоміндана і, нарешті, озброїти революційну частину робітників і селян, що у підсумку попередило захоплення влади генералом Чан Кайші.

Робота авіації під керівництвом Угера засвідчила колосальні можливості цього роду військ. На основі доповідей Д. О. Угера Кантонський уряд, ЦК Гоміндана і Політбюро Комінтерна Китаю приймають рішення про його відрядження в Радянський Союз за інструкторським складом та необхідною матеріальною частиною.

Після тримісячного перебування в Союзі і формування авіазагону Д. О. Угер повертається в Китай, бере участь у новому Великому Північному поході. Особистим прикладом, налітавши у повітрі достатню кількість часу, започатковує діяльність радянського авіаційного загону.

Подальша участь Угера в роботі Кантонської армії стає неможливою. Захворювання тропічною малярією набуває форм, що не піддаються лікуванню на місці і, з дозволу Розвідувального управління РСЧА, до кінця 1926 року він повертається у СРСР.

Після закінчення академії розпорядженням Розвідувального управління РСЧА він направляється в тривале відрядження в Амторг (торговельне представництво СРСР у США). Робота, що виконувалась, була явно не торговельною. Із Розвідувального управління періодично надходили завдання, виконання яких потребували від легального співробітника торговельного представництва чималого такту, обережності й майстерності. Ось деякі з них: провести огляд автомобільного полігону фірми «Дженерал-моторс» і військового відомства, придбати американський танк системи «Крісті», посприяти в легалізації і діяльності різних осіб, які прибували в США за завданням розвідувального управління.

За час свого перебування у Сполучених Штатах Америки в результаті умілого підходу до людей «Ремі» (псевдонім резидента Д. О. Угера) отримав чимало цінних матеріалів, не витрачаючи валюти на їх придбання.

Здобуту Угером інформацію в майбутньому було використано авіаційною промисловістю СРСР, що дало економію в сотні тисяч, а в ряді випадків – і десятків мільйонів доларів. За деякими матеріалами і кресленнями оборонна промисловість СРСР отримала можливість розпочати випуск моторів (двигунів) без затрат часу і засобів на попередні розробки і досвід.

Придбання висотних турбонагнітачів, крім прямої економії валюти, дало можливість на реальних зразках перевірити досягнення американців у висотних польотах. Крім Радянського Союзу, жодній країні світу не вдалося придбати у США зразків турбодвигунів.

У 1935 році Д. О. Угер за успішну роботу за кордоном був представлений начальником Розвідувального управління РСЧА Я. К. Берзіним до нагороди – ордена Червоного Прапора.

З вересня 1934 року «Ремі» знову перебував за кордоном – на нелегальній роботі в якості резидента. У зв'язку з прорахунками керівництва, легалізація у фашистській країні не відбулась. При зустрічі зі зв'язковим центру на явочній квартирі у Копенгагені, яка вже була провалена, він був заарештований. Але завдяки власній витримці, вмілій грі через деякий час йому вдалося домогтися визволення. Повернення до Москви було пов'язано зі значними труднощами: обхідними стежинами через Лондон і Рим лише у липні 1935 року...

Тоді ж Д. О. Угер домагається дозволу повернутися на службу в армійське середовище. У грудні 1935 року відбулось його призначення начальником Науково-дослідного автобронетанкового полігона при АБТ управління РСЧА. За півтора року керівництва полігоном йому вдалось розгорнути і підняти на потрібний рівень науково-дослідну роботу, поряд з цим продовжити будівництво об'єктів на полігоні і приступити до переформування полігона в науково-дослідний інститут.

Після лютнево-березневого Пленуму ЦК ВКП(б), на якому про роботу з армійськими кадрами доповідали Нарком оборони СРСР К. Є. Ворошилов і його заступник Я. Б. Гамарник, в армії і на флоті почались масові політичні репресії. За оцінками військового керівництва, політико-моральний стан особового складу армії і флоту не викликав небезпеки. Однак партійне керівництво країни мислило інакше. В. М. Молотов у своєму виступі поставив вимогу викорінити шкідливу, шпигунську і диверсійну діяльність троцкістів в армії.

У Наркоматі оборони СРСР і НКВС СРСР ці вимоги сприйняли як пряму директиву «чистки» армії, ліквідації в її рядах «ворогів народу». У середині травня 1937 року були арештовані представники вищого командного складу, в тому числі начальник академії ім. Фрунзе А. І. Корк, перший заступник наркома оборони М. М. Тухачевський, керуючі військами Київського військового округу Й. Е. Якір, Білоруського військового округу І. П. Уборевич, заступник командуючого військами Московського військового округу Б. М. Фельдман. Передбачаючи свій арешт, 31 травня закінчив життя самогубством член Військової ради при наркомі оборони Я. Б. Гамарник.

Були проведені арешти і в управліннях РСЧА. 13 липня 1937 року настала черга з'явитись перед органами НКВС начальнику науково-дослідного полігона, військовому інженеру 1-го рангу Д. О. Угеру. Йому було висунуто безглузде звинувачення в тому, що, перебуваючи на нелегальній роботі у Німеччині, він проводив шкідливу роботу в системі розвідувального управління РСЧА, а перебуваючи на роботі в системі автобронетанкового управління, займався шпигунською діяльністю, був учасником військово-фашистської змови в РСЧА, брав участь у підготовці терористичного акту проти Наркома оборони країни. За постановою Наркома внутрішніх справ СРСР і прокурора СРСР (протокол № 106 від 23 грудня 1937 року) – розстріляний 29 грудня 1937 року на Бутовському полігоні НКВС під Москвою.

Не уникла репресій і його дружина Угер-Крагельська Ольга Вікторівна, яка постановою Особової наради при НКВС СРСР була засуджена до відправлення у виправно-трудові табори терміном на 8 років як «дружина зрадника батьківщини».

Мати Д. О. Угера неодноразово зверталась до різних інстанцій, щоб отримати хоча б якісь відомості про свого сина. У листопаді 1954 року Густа Абрамівна звертається до Головного військового прокурора СРСР з проханням дізнатися про долю сина, про перегляд справи і про повну його реабілітацію. Не отримавши відповіді і на цей раз, вона у березні 1955 року звертається до секретаря ЦК КПРС М. С. Хрущова: «У 1918 р[оці] мій син пішов добровольцем на фронт і з того часу до арешту весь час перебував у лавах Радянської Армії. Після громадянської війни він закінчив військову академію. За 19 років перебування в Радянській Армії займав ряд відповідальних посад. Остання його робота – начальник науково-дослідного полігона на ст. Кубінка. Після арешту сина я неодноразово зверталась, щоб дізнатися, де він перебуває, і лише у 1939 р[оці] отримала довідку, що він живий, працює і засуджений на 10 років без права листування.

У листопаді 1954 р. я подала заяву у Військову прокуратуру, звідки мені відповіли, що справу сина буде переглянуто, але його місцезнаходження їм невідоме. На мій запит у військовий спец- відділ при Верховному суді СРСР я знову ж таки отримала відповідь, що ніяких відомостей про сина і там немає. Вважаю, що не може бути такого, щоб людина пропала безслідно. А між тим протягом 18 років я не можу дізнатися про долю свого сина».

Давид Олександрович Угер був реабілітований постановою Військової колегії Верховного суду СРСР від 3 жовтня 1956 року, справу його було припинено «за відсутністю складу злочину». У процесі реабілітації Д. О. Угера розглядалися справи щодо репресій усіх його співробітників, починаючи з 1923 року.

Є. Р. Тіміряєв