Наші видатні земляки: обвинувачений у шпигунстві на користь Польщі

Життя хлопчика не жалувало. Рано залишився без батька. Родина була великою, мати намагалася якось прогодувати дітей та дати їм освіту. Мар'ян спочатку закінчив гімназію, потім – фельдшерську школу у Варшаві. Доводилося підробляти мийником посуду, аби не голодувати, тож з 17 років вже мав свій заробіток. З 1904 року почав працювати у Київській губернії, у 1906-1907 роках – фельдшер у Ченстохові. Серед сільського населення Польщі розповсюджував гасла боротьби за незалежність Польщі, за соціалістичну революцію, за введення польської мови. З 1912 року очолив медпункт у слободі Красилівка Радомисльського повіту Київської губернії, потім працював у Народицькій і Ємільчинській волостях Волинської губернії. Під час Першої світової війни – у Київському військовому шпиталі. Деякий час по мобілізації (1916-1917 рр.) служив в армії, потім – у запасному полку у Києві. Під час громадянської війни – на теренах Житомирщини. Працював у медпунктах сіл Виступовичі, Покалів, Піщаниця. Одружився, став батьком трьох дітей.

На час арешту його вісімнадцятирічна дочка Марія була практиканткою в аптеці м. Овруча, двадцятидворічні Костянтин і Софія працювали: він – рахівником в Овручі, вона – вчителькою в с. Дідковичі. Як зазначається у матеріалах кримінальної справи, його першою дружиною була дочка «ворога народу», дворянка Олена Прушинська, яка самовільно покинула будинок батька і влаштувалася працювати. 

У 1926 році Мар'ян Григорович одружився вдруге, з Олександрою Шевчук. На день арешту сім'я проживала у с. Піщаниця Овруцького району, де він завідував медичною амбулаторією. У подружжя було п'ятеро дітей: одинадцятирічний Фелікс, дев'ятирічна Ванда, шестирічна Ганна, трирічна Броніслава та дворічна Гаврелія. Дивом збереглася остання світлина подружжя, зроблена 12 лютого 1937 р., за 5 місяців до арешту Горальського. Фотографувалися в Овручі. Щасливі, усміхнені. Мріяли виховувати дітей, обговорювали плани на майбутнє.

Біда прийшла зненацька і звідки не чекали. За ним прийшли вночі, як приходили у ті страшні часи за багатьма іншими, їх було троє: уповноважений оперсектора Овруцького РВ НКВС Тютюнник (ніколи не проживав у Піщаниці) та двоє понятих – секретар комсомольської організації В. Козаченко і прибулий до села після служби в армії В. Жигур, який завідував місцевим клубом. Мали при собі постанову Овруцького РВ НКВС від 24 липня 1937 р., в якій вказувалося, що Горальський протягом ряду років займався контрреволюційною і шпигунською діяльністю на користь фашистської Польщі. Пред'явили санкцію прокурора Фрідмана на проведення обшуку у помешканні та ордер на арешт і утримання під вартою від 25 липня цього ж року, в якому зазначалося, що перебування М. Горальського на волі може зашкодити слідству, бо підозрюваний може втекти.

Почали шукати речові докази. Знайшли і вилучили деякі світлини, листи, перепустку комендатури 1920 року. Забрали навіть стару поламану рушницю.

Як і кожна людина, що вірою і правдою служила народу і державі, Мар'ян Григорович не знав за собою вини. Він вірив, що це просто якесь непорозуміння, заспокоював схвильовану дружину, бо сказав, як згадувала вона потім все своє життя, що ні в чому не винний і швидко повернеться додому. Та не судилося. 

На першому ж допиті в Овруцькому РВ НКВС від Горальського вимагали зізнання у шпигунстві та антирадянській агітації. Одним із пунктів обвинувачення стало листування «з іноземними громадянами, що проживали у капіталістичній країні».

У Польщі проживали мати Горальського, його брат Цезарій, за спеціальністю інженер-архітектор, і сестра Яніна – вчителька. У 1912-1915 роках Мар'ян Григорович отримав понад 20 листів від матері і брата. Як показав на допиті, останній лист від брата він отримав 3-4 роки тому і навіть не відповів на нього.

Слідство нібито мало відомості, що він розповідав про військове будівництво і розміщення військових частин Овруцького гарнізону. Мар'ян Григорович категорично це заперечував, бо твердо був упевнений у тому, що ніколи нічого подібного не робив. Та все тільки починалося. Спочатку допитували в Овручі, потім – у Коростені, надалі – у Житомирі.

У той період він ще сподівався на справедливий суд у Житомирі, в процесі якого міг би представити докази своєї невинуватості... Не дочекався! На який справедивий суд можна було сподіватися тим, хто перебував у застінках НКВС СРСР у роки великого терору 1937-1938 років?

Не отримавши очікуваного зізнання, слідчі застосували методи морального і фізичного впливу на арештованого, тобто знущалися над людиною як морально, так і фізично.

Як розповідав Федір Горальський, знайомий матері – міліціонер – якось сказав дружині Мар'яна Григоровича, що йому нестерпно дивитися на те, як страждає Горальський. Бачачи ці знущання, одного разу навіть дозволив Олександрі Семенівні на якусь мить заглянути у заґратоване віконце і побачити, де лежав побитий і знесилений її чоловік. Порадив підписати ті документи. Сказав, що, може, дадуть декілька років тюрми, то хоч живий буде.

М. Горальський звинувачувався у зв'язках з польськими шпигунами. Матеріали архівно-слідчої справи свідчать, що лише з 3-4 вересня 1937 р. Мар'ян Григорович Горальський став давати «правдиві» показання, тобто ті, що були потрібні слідству. Він зізнається у передачі матеріалів шпигунського характеру, в тому числі про настрої населення, випадках невдоволення колгоспами, радянською владою і комуністичною партією з боку контрреволюційних елементів. Таким чином, Горальський повністю підтвердив свою шпигунську діяльність. Та слідству цього було замало. Згодом зізнався й у вербовці останніх трьох фігурантів справи.

У так званому альбомному порядку фігурантів справи включили в альбом під № 13 до загального списку приречених на смерть, який представили в НКВС СРСР на затвердження. Як правило, розстрільні списки затверджувалися відповідно до подання місцевих органів. Вироки виконувалися у той же день.

Усі фігуранти справи були розстріляні о першій годині ночі 24 листопада 1937 р. Про це свідчать виписки з актів розстрілу за постановою НКВС СРСР відповідно до протоколу № 354 від 19 листопада 1937 р. за підписами начальника 8-го відділу УНКВС по Житомирській області мол. лейтенанта держбезпеки Бережного і ст. інспектора цього ж відділу Зуба.

Йшли роки поневірянь і злиденного життя, а родина Горальського нічого не знала про долю Мар'яна Григоровича. Процес реабілітації жертв політичних репресій в області, як і по всій країні, активізувався після XX з'їзду КПРС і постанови ЦК КПРС «Про подолання культу особи і його наслідків». Протягом 1956-1962 років було реабілітовано приблизно третину жителів області. Торкнулося це і родини Горальських.

За протестом прокурора на необгрунтоване засудження Горальського М. Г, Рябка Є. Я., Гапійчука О. Г, Закусила Й. Г. архівна справа стосовно шпигунського угруповання в Овруцькому районі Житомирської області була переглянута на предмет реабілітації.

Військовим трибуналом Прикарпатського військового округу 26 серпня 1958 р. постанова НКВС і Прокурора СРСР від 19 листопада 1937 р. була скасована за відсутністю складу злочину. Причому зазначалося, що конкретних показань про шпигунську діяльність М. Горальський не дав, тобто було підтверджено те, про що мріяв довести Мар'ян Горальський, – його непричетність до інкримінованих злочинів. Разом з Горальським були реабілітовані й інші фігуранти справи.

Олександра Семенівна Горальська померла у 1990 році, так і не дізнавшись правди про чоловіка. 28 серпня 1958 р. їй було оголошено, що Мар'ян Григорович Горальський був засуджений у 1937 році і помер у місцях позбавлення волі 30 липня 1940 р. Видали довідку про реабілітацію, виплатили так звану компенсацію – двомісячну зарплату чоловіка.

Як і більшість родин реабілітованих, у ті роки ні вона, ні діти не знали про існування цілком таємного документа, яким заборонялося вказувати справжню причину смерті – розстріл і дату приведення вироку до виконання у 1937-1938 рр. У такому разі органи ЗАГСу у довідках про смерть вказували певну хворобу, від якої нібито загинув в'язень у місцях позбавлення волі. Як правило, смерть датувалася 1941-1943 роками. У той період ще не говорили всієї правди про репресії, хоча всіх фігурантів справи, у тому числі й М. Горальського, вже реабілітували.

Протягом тривалого часу перегляд архівно-слідчих справ, за якими проходили репресовані, в основному відбувалися згідно із заявами репресованих або їхніх рідних та близьких. У 1956-1962 рр. було реабілітовано приблизно третину репресованих колишніх жителів області, значна частина з яких була розстріляна в період 1937-1938 рр. Як і сім'ї Горальського, в той час родичам ще не повідомляли про справжню причину смерті розстріляних.

Л. А. Копійченко

Хочете отримувати новини першими – приєднуйтеся до нас у соцмережах

• Telegram
• Facebook 
• Instagram