Від Автора:
Напишу кілька причин, чому варто відвідати Львівський національний академічний театр опери та балету імені С.Крушельницької. По-перше, тому що в Україні їх всього три: у Львові, Києві, Одесі. Лише Львівський з 2009 року входить в у міжнародну асоціацію ”Opera Europa”. Кажуть, що Європа кредитів у мистецтві не дає.
По-друге, цінова політика театру дозволяє туди прийти навіть малозабезпеченим людям. Вартість вистави від 50 до 200 гривень. Європейські туристи в шоці. Попри те, що над виставою працює велика кількість людей(близько 300), а декорації є абсолютно оригінальними.
По-третє сама будівля оперного театру є історично та цікавою пам'ятною, яка вціліла в роки війни і часи зміни різної влади. По-четверте, у театрі дуже цінують мистецтво, бережуть кожен експонат, знають багато про його історичне минуле. Також тут намагаються залучати до мистецтва від малого до великого, від молодого до старого.
І нарешті, п'яте, тому що художнім керівником є цікава сильна та глибока людина. Читайте далі...
Коли дівчата вийдуть заміж, тоді вони зрозуміють як суспільство ставиться до держави та влади - “Усе не так”.
Те, що людину багато що не влаштовує - це її проблема від народження. Чорна заздрість, дріб'язкова ревність та боягузтво - це все нам дуже притаманне.
Легко лише тикати пальцем, і говорити, що в когось не так. Усім критикантам раджу відповідати: а що ти зробив для держави? для міста? для свого будинку? Ми не маємо права когось осуджувати, а лише висловити свою думку. Якщо інакше, то починаються образи, сварки, війни. Так і в нас в державі.
Не раджу рівняти людей за загальними канонами. Кожен з нас індивідуум, і варто знаходити щось спільне.
Сучасна людина і літає з птахами, і плаває у підводному світі з рибами, і все може, але Бог людині не дав три речі. Ми себе не бачимо - згадайте реакцію на перше фото “Це що я?”, не чуємо - на аудіозаписі не впізнаємо свій голос, і не можемо дати собі пораду. Звідси і прислів'я: скажи, хто твій друг, а я скажу хто ти.
Бажаю не зраджувати себе і державу, а збагачувати прагнучи до кращого.
За критику з добрим наміром інші дякують, а з насміхання починаються негаразди. Так і в нас в державі, і на Сході зараз. Держава - це є ми.
Я не ходжу до церкви, я ходжу до Бога. Покажіть на глобусі, де є держава, в якій є одна мова і віра, але шість конфесій? Так є у нас. Покажіть на карті країни, в якій державні мужі не говорять державною мовою. Якщо таке є, то він винаймає перекладача, і за власний кошт йому сплачує послуги.
Маму, мову, віру не маємо права забувати. Якщо ж ти переїхав, то ти маєш поважати ту землю, яка тебе годує, де ти проживаєш.
Навіщо мені в державі гімн, Конституція, символи, якщо немає кордону? Якщо кордоном можуть ходити усі кому не лінь, то виникає запитання: де ж держава? Як, маючи в надрах усю таблицю Менділєєва, ходити по світу з простягнутою рукою?
Найщасливіші люди на землі, які йдуть вулицею і мають кого тримати за руку, не ПІД руку. Тоді людина відчуває тепло, звідси з'являється настрій, посмішка. Це і є щастя, і більшого не потрібно. Наш колектив тримається за руки і робить все гуртом - це основа життя.
Закономірно в світі сходить і заходить Сонце, а все інше випадковість вигадана людиною.
Насправді випадковостей в житті немає. Людина випадковості вигадує та ними виправдовує свою некомпетентність, необачність, непрофесійність.
Чому в здорових батьків хворі діти? Бо хворі думки та хворе відношення одне до одного. Дитина народжена у любові та у людей з добрими намірами не може бути хвора.
Ми єдині в Україні, хто став членом міжнародної асоціації “Опера Європа”. Це було у 2009 році.
Людей можна заманити гарною рекламою, маркетинговими фішками, але ніхто не змусить їх аплодувати. Оплески - це оцінка праці. В Європі не дають відзнак в кредит, тому ми цим пишаємося.
У вас немає на голові стільки волосся, скільки людей хочуть сісти на моє крісло.
Ніхто в світі в оперу на виставу не ходить, слухають виконавця. Спів співу є різниця. Не можна ставити в одну площину: оперного співака та людина, яка обвішана 10 мікрофонами з фонограмою.
Перший поцілунок - це спогад дитинства, який буде для мене завжди актуальним, зокрема і в професійному плані.
Жінку та чоловіка об’єднує одне слово - “запах”. Лише запах або єднає, або відштовхує.
Часто навіть міністри та їх заступники не пам'ятають як закінчується “Лебедине озеро”. Все дуже просто: вона кладе на його плече свою голову. І по життю так і є, лише коли людина любить вона здатна до такого жесту.
Кожну державу визначає еліта. Опера - це елітарний вид мистецтва.
№ 13 від 3 квітня 2024
Читати номер