Сергій Суров: «Завжди боїшся починати, але треба перемагати страх»

Я народився в Новоград-Волинську у родині робітників. Маю ще двох молодших братів. Батьки давали певну незалежність.

У моїй родині не прийнято обманювати. За що найбільше карали – то це за брехню.

Я людина не конфліктна, але й при цьому від своїх принципів не відходжу.

Ціную людяність та вміння розуміти іншого.

У школі цікавився історією та хімією. А ще півтора роки грав у народному театрі.

Батько мріяв, аби я вчився у військово-політичному училищі, а я пішов вступати до театрального інституту.

Служба в армії змінила мене повністю. Відповідальність – ось що там виховують. Я був командиром пускової ракетної установки. Закінчив службу в армії сержантом, був командиром відділення. Перші навички з будівництва отримав саме там, навчився організаційної роботи.

Останні півроку, коли дивізіон був розформований, проходив службу в Ленінградському окрузі: охороняв військовий аеродром. Там я вперше побачив смерть. Командир авіаційного полку розбився на літаку, ми дві доби шукали літак, збирали те, що залишилося. Це страшно.

У Києві отримав фах електрозварювальника. Дома сидіти не хотів – не міг.

Дружина – це тил. Найбільше ціную сімейне вогнище. Моя дружина чекала на мене, коли я був на заробітках і в Чехії, і в Росії, приїздила до мене. Дякую їй за це.

У нас в родині цінують повагу. Як же по-іншому можна ставитися до людини, з якою прожив 25 років і яка тобі подарувала доньку? Пригадую моменти, коли дружина народжувала, я хворів, і довелося просто приходити під пологовий будинок і щодня чекати «ну коли ж вже».

Перший бізнес досвід – це поїздка в Чехію в 1994 році. Нічого не знаючи, туристичним ваучером поїхав, але зміг знайти роботу та отримати вид на проживання.

Я відчув контраст нашої «совковості» з тим європейським рівнем життя.

Була можливість вивезти родину. Сім'я прийняла рішення, що ніде не може бути краще, ніж удома.

Ази будівельної професії я отримав в Україні, а якість роботи саме за кордоном.

Поштовхом робити власну справу і рухатися далі також завдячую дружині. Вона у 2001 році підтримала авантюру взяти в оренду старе приміщення, якому було 120 років, і почати працювати. Ми відкрили перший магазин побутової хімії «Полісся», згодом його викупили.

Потім на аукціоні викупили ще одне приміщення. Інші просилися в долю, але не раджу ні з ким зв'язуватися. Відбудував, і на сьогодні це магазин «Престиж».

Завжди боїшся починати справу, але треба перемагати страх. Коли не знаєш, що буде завтра, ти все одно йдеш і працюєш. Багато було доброзичливих, які приходили і казали, що нічого не буде. Я побудував уже два магазини, а в них все складно. Головне – це вірити і працювати до останнього.

Труднощів багато: і від бюрократії, і від кулуарних домовленостей. Але не можна здаватися.

Мені праця дає більше кайфу, ніж часом відпочинок. У мене мало вільного часу. Часто бігаю, займаюся на турніках, ходжу в басейн.

Кожна зарплатня раніше починалася походом в магазин із дружиною. А її батьки кричали, навіщо гроші витрачаємо. Читати люблю історичну, фантастичну, художню літературу.

Бажаю житомирянам миру.