Як живуть військові на житомирському полігоні та які мають проблеми?

Після проїзду пункту пропуску бачили дуже багато бійців, які долали відстань до траси на Житомир пішки, а йти пішки там з добру годину, і то, якщо без важких сумок у руках.

По прибутті перше, що позитивно вразило, – геометрична зразковість розбиття наметового містечка. Відразу було помітно, що це військовий табір, і не лише через кольори наметів.

На відміну від хаотичних таборів часів революції на Майдані, тут панувала гарна спланованість, в усьому відчувалася дисципліна. Усміхнених облич мало, але все ж були.

Майже половина добровольців уже відслужили на лінії фронту по півроку і більше. Були тут навіть ті, хто повернувся з донецького аеропорту.

Бійці не змусили довго чекати, швидко розвантажили автомобіль і розклали гуманітарну допомогу по відповідних секторах.

Знайомлячись із умовами проживання, журналіст «20 хвилин» відвідав намети, пройшовся табором і поспілкувався з бійцями про наболіле.

– Знаходжуся в лавах добровольців без відпустки та зарплати, – розповідає боєць добровольчого батальйону «ОУН», позивний «Хан». – Раніше, коли знаходився в добровольчому батальйоні «ОУН», то жили в основному за рахунок волонтерської допомоги.

А тут, у таборі, і держава трохи допомагає, однак і нерви тріпає. Умовами облаштування табору задоволений. Усе нормально. Покращувати нічого не потрібно, бо умови проживання мають бути максимально наближеними до бойових. А то звикнуть тут до хорошого, і потім там буде дуже важко.

Я би прибрав звідси, наприклад, ту ж польову кухню, бо на фронті ніхто їм їсти варити не буде, самі мають уміти і бути готовими це робити. Бані і душові теж прибирав би – це розслабляє, там такого не буде.

По закону, тут має бути кухня і «стіралка», але я їх ігнорую, не хочу звикати. Я був на фронті і знаю, як там буде.

Серед присутніх цікавість викликав чоловік вірменського походження, який виявився родом з Росії.

«Із 1989 року живу в Україні, сам родом із Владикавказу. У мене залишилось багато родичів у Росії. На жаль, ми припинили спілкування. Вони мене не розуміють, а я – їх.

Я маю захищати Україну, тут ще моїм дітям жити. Набридло дивитися по телевізору, як убивають 18-річних та 20-річних пацанів, мені тут уже скоро 40 буде. Дім збудував, дитину завів, дерево посадив. Тут усім є що втрачати, але Україну втрачати не хочеться.

Доки ті, що на Грушевського, сидять і незрозуміло, чим займаються, будемо робити те, що в наших силах», – розповідає доброволець вірменського походження, позивний «Ара».

Приємною несподіванкою стала і наявність жінок серед бойового чоловічого розкладу. Не всі дівчата захотіли фотографуватися, однак штатний психолог із задоволенням дала інтерв’ю.

«Так сталося, що в мене був вибір, іти чи не йти, і я вибрала піти. Як у психолога в мене тут дуже багато роботи. Дуже часті випадки того, що люди йдуть сюди, аби позбавитися від проблем, які залишаються вдома, а ви чудово розумієте, що ці проблеми від цього не вирішуються так швидко.

Часто від цього депресивна реакція в людей тільки посилюється, бо вони, будучи тут, не можуть допомогти своїм сім’ям у вирішенні проблем. Дехто звертається сам до мене за допомогою, за когось просять звернути увагу командири підрозділів», – розповідає штатний психолог, позивний «Панда».

Не дивлячись на те, що з харчуванням усе нормально, хлопці не розхолоджуються: ловлять рибу, вчаться готувати равликів. Усе-таки хто знає, у які умови потраплять завтра.

Вода в основному привозна, але вчаться збирати й дощову.

Також вправляються у військовому мистецтві, однак це фотографувати не дозволили.

Основна проблема, про яку говорили практично всі бійці, – питання відсутності належного оформлення воїнів.

«Половина хлопців уже прослужили по півроку і більше, деякі із найперших днів.

Багато неоформлених не тому, що вони не хочуть, а тому, що штабні працівники з якихось незрозумілих причин затягують та ігнорують цей процес. А з позиції рядового бійця, це, по суті, розглядається як диверсія.

Тут тільки два пояснення може бути: або вони мають надзвичайно малі штаби і не справляються з роботою, або ж мають вказівку зверху гальмувати цей процес. Це завдає великої шкоди сім’ям, родинам і дітям бійців, які погодилися добровільно нести службу, які неодноразово побували в боях і показали, що вони справжні воїни та патріоти України.

Але при цьому юридично неоформлених бійців відправляють на фронт. А довести потім, що він там був, практично неможливо», – обурюється волонтер Владислав, у минулому військовий, позивний «Лісовий».

Слідкуйте за новинами Житомира у Facebook, Telegram, Instagram та YouTube.