Ядерний щит для України – реальність чи міф?

Іван Грабар - далеко не кабінетний професор, його багаточисельні роботи мають прикладний характер у цивільній та військовій сферах. Тривалий час науковець займався фізикою міцності, прогнозуванням надійності та ресурсу авіаційних і космічних конструкцій. Лабораторія професора визнавалась однією з кращих у світі. Останні  ж роки науковець активно досліджує мікрорезонансні технології в фізиці живого.

-  Іване Григоровичу, нині дуже актуальною стала тема безпілотних літальних апаратів, тому що їх конче потребує українська армія в зоні бойових дій на Донбасі. Ви, як спеціаліст в авіації, бачите можливості виробництва безпілотників в Україні?

-  Безперечно, ми можемо виробляти безпілотники. Щодо цього бачу два варіанти. Перший - імпортуємо комплектуючі  безпілотника, і на місці просто збираємо. Другий - 50 X 50: половину комплектуючих імпортуємо, половину - виробляємо в Україні. В нашому випадку, коли часу немає, бо йде війна, необхідно  йти першим шляхом: 100% імпорт комплектуючих, і на місці збирання.

- Чи складно збирати безпілотник, хто може це робити?

- Технологія безпілотника на три порядки простіша за інші авіаційні технології, ризики застосування  в рази менші. Щоб зібрати безпілотник, не треба якихось спеціальних виробничих приміщень, все можна робити навіть у звичайній аудиторії. До речі, другокурсник Київського політехнічного інституту, майбутній конструктор ракет Сергій Корольов у 1924 році збирав свої перші планери в одній з аудиторій центрального корпусу.

Головним  у виробництві безпілотників я бачу три речі: фінансування, реальна підтримка на державному рівні і мінімальне втручання чиновників. Ця надто важлива справа може реалізовуватися знову ж таки у двох площинах: на місцях і на загальнодержавному рівні. Якщо говорити про місцевий рівень, то особисто я можу за кілька тижнів налагодити складання безпілотників для всіх  військових частин, що дислокуються на території Житомирської області. Для цього мені потрібно, крім фінансування, площа в межах 200 кв. м, та кілька днів, щоб зібрати команду, залучивши до цієї справи моїх колег з Житомирського військового інституту та Житомирського технологічного університету. Крім цього, до речі, ми маємо цілу армію наших випускників, які виходять у світ, м'яко кажучи, зі слабкими знаннями, без практичних навичок, і без особливих надій знайти собі застосування в Україні. Так що і випускникам може з'явитись серйозна стабільна занятість.

Якщо ж мова йде про виробництво в масштабах країни та ще й на 50% власної комплектації, тоді потрібно рік - півтора. Тоді треба залучати до справи Національний технічний університет України "Київський політехнічний інститут”, Національний авіаційний університет, інші профільні ВУЗи країни. Сильне плече щодо забезпечення ресурсу безпілотників могла б підставити моя лабораторія, яка, до речі, була однією з кращих в світі. Проте, на жаль, тепер лабораторія стоїть, близько десятиліття мої прикладні розробки нікого в Україні не цікавлять.

-  Міністерство оборони також?

-  Років п'ять-шість тому я доводив в СБУ ефективність програми швидкого випробування стволів танкових гармат. Поважні генерали казали мені: "Не мороч нам голову, ніхто на нас нападати не буде. А якщо треба буде зробити таке випробування, ми вистрілимо на полігоні сотню снарядів, і все на цьому”. Але кожний снаряд – це $10 тис.! Я ж пропонував за вартістю одного снаряда розрахувати ресурс ствола. Тож залишається надіятись, що наступить час, коли відновиться повага до інтелекту. Бо без інтелекту ми можемо тільки копати лопатами траншеї, або з рогатиною кидатися на чужі танки.

-  До речі, а чи може безпілотник знайти своє застосування в мирних цілях?

-  Звичайно. Наприклад, сільське господарство (нагляд за посівами, внесення мікродоз засобів захисту, добрив тощо), лісове господарство (різноманітні спостереження за лісами) інші галузі господарства. Безпілотники можуть виконувати найрізноманітніші завдання. Апарати розміром як муха, можуть спокійно залетіти у квартирку, зафіксувати на мікрокамеру з диктофоном все, що там відбувається і вилетіти. У гігантів може бути інша робота. Наприклад, Ізраїль зараз випробовує безпілотник, який може нести на собі більше 3-х тонн вантажу.

- Як Ви думаєте, чи можуть якісь житомирські підприємства сказати своє слово в рамках реалізації проекту з безпілотниками?

- Можливо, "Електровимірювач”, мабуть, "Верстатуніверсалмаш”, ймовірно, ЗОК та ЗМК. Проте багато що залежить від власника. Загалом же, якщо говорити про високий рівень технологій, високу державну зацікавленість, і мати під це достатнє фінансування, то організувати будь-яке виробництво в Житомирі - не проблема. Виключенням може бути хіба що мікроелектроніка

-  Безпілотники - це тільки одне  питання забезпечення армії сучасними засобами. А чи в силах нам здійснити повну технічну модернізацію армії?

- Переконаний, що інтелектуальних і фінансових ресурсів для цього в Україні достатньо. Проблема тільки в тому, що гроші, державні програми і люди, які можуть реалізовувати ці проекти, ходять у нас різними дорогами. Проблема дефіциту фінансів - це і політика наших банків. Не може бути країна багатою, коли банки позичають кошти під 20-30%. Розумний світовий досвід показує, що треба знижувати відсоток до 3-5%, тільки тоді нормально запрацює економіка, збагатиться країна, та і банк стане багатшим, тому що до нього масово прийдуть клієнти. А поки банк буде одноосібно багатий, країна буде бідною, - це факт.

Переконаний також у тому, що якщо модернізацією армії будуть займатися посадовці, то вона закінчиться так, як і закінчувалися майже всі реформи: багаті багатіли, бідні бідніли, країна бідніла, промисловість руйнувалась. Причина ж одна - майже за чверть століття незалежності у тілі нашої держави виросла ціла генерація злодіїв. Ці люди не знають ні математики, ні фізики, але вони круглі відмінники в дисципліні „як вкрасти”. Найбільш яскравий приклад - Крим. Як вміло вкрали в сусіда, коли в нього горіла хата.

- Нещодавно міністр оборони Валерій Гелетей заявив, що Україна може  повернутись до питання створення власної ядерної зброї. Це реально?

-  Думаю, що так. Україна в силах виконати таке завдання. Розумієте, той хто перший раз іде цим шляхом, він навіть не уявляє, як це важко і дорого. Пошук на початку 1940-х  років був неймовірно дорогий. Я не можу зараз точно сказати, скількома річними бюджетами пожертвував СРСР і США. Але цифра, що в СРСР на оборону працювало близько 80% промисловості, дуже близька до реальної і багато про що говорить. Першопрохідці платять неймовірно дорого.

Чи просто було президенту Леоніду Кравчуку в 1991 році прийняти рішення про припинення нашого членства в ядерному клубі? Мабуть, складно. Але та техніка, яку ми тоді віддали, була із серії першопрохідців. Надійність дуже мала, вартість обслуговування надзвичайно велика, небезпека для оточення, навіть для персоналу, висока.

Сьогодні ж ядерний щит треба відновлювати з позиції реалій XXI століття: на абсолютно новій елементній базі, з використанням сучасних матеріалів (вони дешевші, надійніші та більш довговічні), і не гнатися за гігантоманією. Тільки з цієї точки зору програма створення ядерного щита може бути в тисячі разів дешевша, ніж вона була в часи першопрохідців. Зовсім іншими мають бути засоби доставки. Зараз нам не потрібно космодроми, пускові установки та балістичні ракети, які вражають ворога на інших континентах земної кулі. Ворог поряд. На східному кордоні - танки супротивника. Їх треба або знищити, або ж налякати. Бо ядерна зброя – це і фактор стримування.

- Де взяти гроші для створення ядерного щита, сировину для наповнення серцевини цієї зброї та відповідних спеціалістів?

- В світі є цілий ряд ядерних країн, які не мають таких ресурсів, як Україна. Вони не мають лісів,  унікального природного каменю, магнієвих і титанових родовищ тощо. Але вони мають ядерну зброю. Чому? Тому що ці країни відповідально ставляться до своєї зовнішньої безпеки. Тому що в цих країнах багаті живуть не тільки для себе, а і для держави. Україна ж має інші реалії. В нас може дійти до того, що бідні пенсіонери будуть здавати по 5-10 грн. на створення ядерного щита, в той час, коли багаточисленні доларові мільярдери будуть жити у  своєму світі, не переймаючись долею країни. Це абсурд. Так не має бути.

Щодо сировини. Велика кількість діючих енергетичних блоків атомних станцій - ось вам сировина для наповнення серцевини майбутньої зброї. З фахівцями також проблеми не бачу. Головне - те, про що говорив – чиновникам тут не місце. Справою створення ядерного щита мають займатися люди, які прославилися на полі або наукової, або ж справжньої збройної битви на сході країни.

Тому першочерговим завданням зараз є залучення та акумуляція всього інтелекту країни, пошук найоптимальнішого рішення щодо створення такої зброї. І останнє, чи справді нам треба ядерний щит? Особисто я на 60% впевнений, що треба. Якщо найближчим часом в Росії не прокинуться люди і не повернуть свою владу до миру.

Іван Грабар - професор Житомирського національного агроекологічного та Житомирського державного технологічного університетів

Сергій Ткачук

За матеріалами Житомир.info

Слідкуйте за новинами Житомира у Facebook, Telegram, Instagram та YouTube.