Священик з Бердичева працював у зоні АТО

О. Костянтин був призначений капеланом (військовим священиком) 30-ї Новоград-Волинської окремої механізованої бригади. В місці дислокації частини він обладнав тимчасовий храм де проводив богослужіння, та працював над підвищенням бойового духу солдатів та офіцерів. Також о. Костянтин приймав участь у бойовому завданні під час якого відвідав і інші військові підрозділи, одними з яких була і 26 бердичівська артилерійська бригада яка на той час знаходилась безпосередньо в зоні бойових дій.

Отче, Ви щойно повернулись зі сходу, яка там зараз ситуація?

На сході війна! Більш правильного слова не підібрати. При чому ситуація, як ви самі знаєте, не найкраща. Роботи дуже багато і для політиків, і для війська, так і для священика. Там є дві речі на які найбільше надієшся, це Бог і кулемет.

Як солдати сприймають священика у військовій формі?

Прекрасно! Я був дуже здивованим, звичайно у хорошому плані. Скоріше потрібно запитати як вони раніше служили без капеланів? Коли ми ходили по солдатських палатках не було жодного хто би не піднявся, не схилив голови і не взяв би благословення. Там, на передовій, немає жодного атеїста. А хто до того був не хрещений - охрестився прямо в окопах. Можливо у нас не всі ходять до храмів, але під кулями кожен на особистому досвіді розуміє, що є минаюче, а що вічне.

Наскільки мені відомо, у нас в країні ще немає офіційної посади капелана. Як ви опинились у війську і ким були призначені?

Я був призначений своїм єпископом. Але не у примусовому порядку, а добровільно. Я сам прийшов до Владики і написав прохання. Так, я маю свою парафію, прихожан, але там я потрібен більше, розумієте? Закінчиться війна, я повернусь до своїх звичних обов’язків, але зараз моє місце з армією.

А як держава вам допомагає?

Всі хочуть що б держава їм чимось допомогла. Але у нас зараз такий час, що ми повинні їй допомагати. Так вже трапилось, і ми повинні виходити з того що є.

Чим взагалі займається священик у армії?

Найперше, звичайно, це підняття бойового духу. Дуже не просто працювати із хлопцями які вийшли із тяжких сутичок, втратили друзів… Хтось із них ринеться в бій, хтось тікає додому. В обох випадках вони дуже вразливі перед ворогом. Вислухати, спробувати зрозуміти, підібрати потрібні слова… Це ніби робота психолога, але крім того ми ще молимось. Саме таке поєднання дійсно приносить плоди.

А як вас сприймали, наприклад, прихожани храмів Московського Патріархату чи Католики?

Це у нас тут є розділення, там же, всі вони є частиною саме Української Церкви. І воюють вони не за московію і не за Рим, а за рідну землю, - Україну. Тому питання патріархатів відпало якось автоматично. Я знаю одного священика Московського Патріархату, який призвався звичайним солдатом, так хлопці змусили його пообіцяти що перейде до Київського.

Навіть так? І що він, погодився?

Звичайно. Думаю він погодився ще тоді, коли зняв рясу і поїхав на війну. І таких багато!

А ви зустрічали там інших капеланів?

Траплялось зустрічати, але частіше у ролі солдата-добровольця. Стоїть собі бородач з кулеметом, а то виявляється батюшка.

А якби вам прийшлось взяти у руки кулемет?

І прийшлось, і брав… але по людям не стріляв. Моє завдання зберегти життя, а не погубити. Хоч якщо це було б необхідним, звичайно стріляв би.

А хіба священику можна вбивати?

По канонам церкви, якщо священик уб’є, він не має права більше служити. Але з іншої сторони, якщо уб’ють мою сім’ю, мій народ, для кого мені тоді служити?

А вам самому не страшно?

Як вам сказати, я звик вірити що на все Божа воля. Якщо буде потрібно мені відійти до Нього, це може статись і тут, без війни. Звичайно, потрібно тверезо оцінювати ситуацію, не лізти під кулі. Але і страх там не допоможе. Врешті-решт якби всі боялись, хто зараз боронив би державу. В нас і так повно «диванних» патріотів. Хтось же має нарешті доводити ділом свої слова. Я просто намагаюсь достойно виконувати свій обов’язок. По перше як священик, по друге як чоловік. Я твердо переконаний, як би кожен займався своїм ділом достойно, чесно, професійно, у нас в країні ніколи б такого не сталось. А герої ті, хто дійсно «душу й тіло…» поклали за нашу свободу.

Як скоро ви повертаєтесь назад?

Доволі скоро. Благо ситуація трішки поліпшилась, принаймні у плані кількості жертв. Я думаю зараз багато хто туди поїде, хто за «учасником бойових дій», хто за передвиборчим піаром. Я до цього далекий. Моє діло служити Богу і людям, а не фотографуватись із черговим кандидатом.

За матеріалами "Ріо Бердичів".

Слідкуйте за новинами Житомира у Facebook, Telegram, Instagram та YouTube.