Розповідь очевидця Чорнобильської катастрофи

Будь-яка подія, що трапилася в світовій історії, поступово забувається. Лише безпосередні учасники таких подій не дають забувати іншим про найважливіше. Сергій Горшкальов був одним із тих, хто у числі перших вирушив на ліквідацію аварії на Чорнобильській АЕС. Він входив до зведеного загону, який очолював ветеран пожежної охорони Борис Чумак.

Сьогодні Сергій Юхимович доволі спокійно згадує ту весну 1986 року. За час, що минув з моменту ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, чоловік навчився тримати усі емоції в собі. Однак згадуючи товаришів, які разом із ним працювали пліч-о-пліч, неозброєним оком відчувається той біль, що переповнює його серце.
Того фатального для країни дня у Горшкальова був вихідний. Країна навіть не здогадувалася про те, що в ніч із п’ятниці на суботу в Київській області сталася страшна техногенна катастрофа. Однак чутки про трагедію вже ходили. Та в ті часи чутки не мали особливого впливу на людей. В той час за умов тотального замовчування інформації дізнатися про якійсь надзвичайні події можна було завдяки короткому повідомленню у вечірній програмі «Время».
Лише під час травневих свят рятувальникам повідомили про те, що трапилося на ЧАЕС. Починаючи з 1 травня, було введено посилений варіант несення служби. Таке чергування відбувалося протягом 9 днів. У ніч на 10 травня Сергій Горшкальов у складі зведеного загону вирушив до Чорнобиля. Зведений загін базувався в смт Іванків.     
– Страху не було, – згадує свої емоції Сергій Юхимович. – Було хвилювання. Адже до останнього моменту ми не знали, що сталося і з чим доведеться зіткнутися.
У Чорнобилі Сергій Горшкальов перебував довгі 12 днів. Він і його колеги жили у гуртожитку під постійною дією радіації. Сьогодні важко дізнатися опромінювання якої сили було тоді у Чорнобилі. Дозиметристам, які вимірювали дозу опромінення, чітко наказали: більше 1 рентгена за добу вказувати в офіційних повідомленнях не можна. Рятувалися хто чим. Але найбільше – червоним вином. Воно нейтралізовувало радіацію.
– Кожному з нас видали індивідуальні аптечки. Там були капсули для захисту щитовидної залози, йод. Останній радили додавати у молоко, – розповідає Сергій Юхимович. – Свіже молоко у Чорнобилі дістати було нереально, тож пили скисле.
Сергію Горшкальову довелося у ті дні виконувати масу завдань. Він і його колеги подавали воду для бетонування прогалини у реакторі. Працювали змінами по 4-6 годин, адже тривале перебування під впливом радіації могло коштувати життя. Довелося йому також відкачувати важку воду з реактора. Адже потрапляння її всередину могло закінчитися величезним вибухом. Сергій Юхимович згадує, як від радіації на його очах переверталися вертольоти, які також забезпечували виконання поставлених завдань.
У перервах між основними завданнями здійснювали полив території для погашення радіоактивності та проводили розвідку території. Останню здійснювали у бронетранспортері. Дозиметром заміряли рівень радіації і наносили позначки на карту.
Довгі 12 днів у радіоактивній зоні не минули для Сергія Горшкальова безслідно. Лікарі діагностували у ліквідатора вегето-судинну дистонію. Писати, що чоловік отримав опромінення, медики не могли. Це їм було категорично заборонено. Щоправда, з огляду на заслуги Сергія Юхимовича, його відправили до санаторію в Підмосков’ї. Згодом мати ліквідатора знайшла публікацію у республіканській газеті про те, що госпіталь КДБ у Києві приймає на лікування чорнобильців. 4 сеанси Горшкальову так і не допомогли. Лікувався за допомогою народної медицини.
До 2008 року Сергій Горшкальов служив у пожежній охороні. Пішов у відставку в чині підполковника. Про роки, віддані пожежній справі згадує ветеран із гордістю і смутком, що сьогодні не перебуває у рядах рятувальників. Адже близько 30 років Сергій Юхимович очолював один із основних підрозділів пожежних – аварійно-рятувальну частину. Та й зараз ліквідатор не сидить без роботи. За заслуги перед державою в міліції, до чиєї структури у ті далекі часи належали пожежні, його взяли працювати в Управління Державної служби охорони при УМВС України в Житомирській області. Там він працює і по сьогодні. Сни про Чорнобиль йому не сняться.
– У спогадах зринають ліквідатори та безпритульні собаки, – зазначає Сергій Горшкальов. – Більше там не було нікого…
Сергій Юхимович не жаліється на життя і не шкодує про дні, проведені у Чорнобилі. Це був його обов’язок, каже він. Проте, як і всіх його колег, ліквідатора, окрім фізичного болю, який йому лишили у спадок 12 чорнобильських днів, огортає душевний. Що 28 років опісля трагедії ті, хто затулив собою світ від атомної біди, залишаються не потрібними своїй державі. У книзі «За межами неможливого» Сергій Горшкальов ділиться цим своїм болем:
«Замість того, щоб забезпечити нас всім необхідним для ви¬конання особливо небезпечних завдань, держава тільки ду¬має, як знищити «чорнобильців», відбираючи у них все, навіть віру у завтрашній день.
Кожний чорнобилець має не тільки моральну і психологіч¬ну травму, але і втрату здоров'я. З ким би я із своїх колишніх «однополчан» не спілкувався, всі вони хворіють, але більшість з них не кажуть про це, тому що можуть опинитись на пенсії зі своїми болячками, проблемами і голодною сім'єю.
Одержав я дозу опромінення 43 рентгени за документами. Це тоді, коли забороняли ставити більше 20 рентгенів. Чи можу бути я здоровим? Нехай спробують ті, які так ретельно й наполегливо борються в державних структурах із чорно-бильцями».
За матеріалами прес-служби У ДСНС у Житомирській області.

Слідкуйте за новинами Житомира у Facebook, Telegram, Instagram та YouTube.