Командири покинули їх на полі бою, а влада називає дезертирами

Maria Shomko

У боях за с. Степанівку, Шахтерського району Донецької області військовослужбовців 30-ї бригади покинули на вірну смерть їхні командири, «забувши» повідомити, що необхідно відступати. Попри повідомлення речника РНБО Андрія Лисенко по телебаченню про те, що Степанівку знищено, наші вояки ще залишалися там. До того ж тим, хто залишився в живих, повідомляли, що всі їхні товариші полягли. Додому бійці добиралися самостійно – зупиняли автобуси та попутки. А тепер, після повернення тих 323-х вояків, яким вдалося вижити, їх знову хочуть відправити воювати, адже «не всіх ще перебили».

Як розповідають військові, пояснення цьому одне: їм намагаються якнайшвидше «закрити рота», щоб вони не встигли розповісти, які військові злочини було вчинено їхніми командирами. Зокрема, як відправили воювати з 70% недієздатної техніки, говорячи: «захочеш жити – виживеш»; як у військовому комісаріаті не перевіряли взагалі, а довідки про хвороби просто шматували на очах; або як відправили на передову, а потім покинули на полі бою, як нікому не потрібних.

Не хочуть, щоб вояки розповіли, як керівництво наказало їм звозити всі боєприпаси в одне місце, в яке буквально через декілька хвилин за дивним збігом обставин поцілили ворожі сили із установки «Град». Своїх бійців «здавали» власні командири. Командування боїться, що люди дізнаються, як генерал-лейтенант Петро Литвин вивіз свого сина, який служив у 7-й роті, знаючи, що буде обстріл, а інших вояків залишив боротися на смерть.

Військовозобов`язаних відправили до зони проведення АТО ще 20 березня, обіцяли, що додому повернуться через 45 днів, а пробули вояки там 5 місяців. З`явитись до військового комісаріату бійцям наказали 25 серпня, у разі неявки їм загрожує ув`язнення за статтею 407 Кримінального Кодексу України (дезертирство). Рідні категорично відмовляються відпускати своїх чоловіків «назад у пекло» та просять для них заслуженого відпочинку.

Відео дня

Як і вимагало командування, у назначений термін бійці 30-тої бригади та їхні родичі зібрались біля військового комісаріату у м. Новоград-Волинський. Попри те, що командир 8-го армійського корпусу Петро Литвин обіцяв з`явитися ще о 9-тій ранку, чекати було марно – воєначальник не з`явився взагалі! Більш того, вояків, які з`їхали з усієї області, зустріли питанням «Чому ви сюди приїхали?» Чекання під військоматом, а потім і під штабом 30-тої механізованої бригади нічого не дало, бо слухати хлопців, які хочуть знати, який мають статус у суспільстві, ніхто з командування не захотів.

Командир відділення Віктор Тищенко розказує про жахіття, які довелося пережити:

«Ми приїжджаємо до штабу 30-тої механізованої бригади хто 3-тій, хто 5-тий раз. З`їжджаються наші бійці з усієї області. З командування до нас ніхто не виходить, кажуть, що відповідати на наші питання не збираються. Ми не знаємо, що нам робити далі. У кожного є сім`я, діти, яких треба годувати, а чи можемо ми йти влаштовуватись на роботу, не знаємо. Ту зарплату, яку обіцяли мені як добровольцю, який служив в АТО, мені не дали. З обіцяних 6 тисяч гривень отримав лише 3 тисячі. Петра Литвина, який обіцяв приїхати вже третій раз, ми навіть не чекаємо, тому що своїх обіцянок він не дотримується.

Коли ми ледь живі, покинуті командирами добиралися до військової частини, командири, які були тут у Новоград-Волинському, просто-напросто повтікали, бо боялись, що їх розірвуть. Навіть рапорт не було кому написати. Зараз ситуація аналогічна – відповідають, що у частині нікого нема, а головне, що ніхто нічого не знає. А в кого нам питати, хто знає? Що депутати роблять для нас, чи для живих, чи для поранених, чи для мертвих? А не роблять вони нічого. Нас просто покинули напризволяще, а зараз замість нас набирають молодих хлопців, тому що ті, хто вже побачив відношення до простих солдатів з боку командування, назад не повернуться. Заради чого ми воювали? Заради чого я пішов добровольцем? Чому не бачив свою дитину півроку? Щоб зрозуміти, що ми нікому не потрібні?

Зараз нам видають довідки, про те, що ми брали участь у АТО, але юрист запевняє, що вони несправжні. Подаватимемо в суд, бо де це бачено, щоб міністерство оборони видавало «липові» довідки? У нас немає ні виписки з наказу, яка підтверджувала б, що ми дійсно брали участь в АТО, і у військовому квитку маємо один-єдиний запис ручкою, навіть не закріплений печаткою.

Забирали нас спочатку взагалі без комісії, особливо тих, хто йшов одним із перших. Вже пізніше, коли це питання почало масово підніматися, почали перевіряти. Відношення навіть при перевірці було жахливе. Коли я прийшов до начальника санітарної частини за медичною допомогою, він відповів, що йому наплювати, доброволець я чи ні, і на мої заслуги йому теж наплювати.

Ми будемо домагатися того, щоб ті командири, які вчинили злочини, відповіли за них, бо вони винні у тому, що хлопці втратили найцінніше – своє життя. Тут до живих відношення абияке, а якщо ти поранений, або загиблий, то тут і говорити нема про що. Тіла наших загиблих побратимів по два, по три дні лежали в полі під кущами і ніхто їх не забирав. Уявіть тільки собі, що стане з тілом, якщо воно полежить під палючим сонцем два дні! Ніяка служба ними не займалась, батькам не повідомляли, що стало з їхніми синами, їх просто грузили, як той непотріб, і скидали у спільну яму!»

Тетяна Синяк, сестра одного з бійців 30-тої механізованої бригади, звертається до Головнокомандуючого Збройних Сил України:

«Від імені матерів, від імені близьких і рідних наших військовослужбовців я звертаюся до керівництва нашого штабу, я звертаюся до Головнокомандуючого наших Збройних Сил – почуйте нас, будь ласка, наші сльози проливаються щодня. Ми не знаємо, де гинуть наші діти, ми не знаємо в яких умовах вони живуть, нас ніхто не чує! Сьогодні склалося так, що жоден із командувачів не вийшов на розмову з людьми. Конструктивного діалогу не відбулося, таке враження, що розмовляє глухий з німим! Наші бійці для нас залишаються героями, хоча ви хочете зробити з них дезертирів! Для нас вони завжди будуть героями, бо вони повернулися з поля бою самотужки, їх там покинули на вірну смерть!»

Яким чином планують домогтися справедливості?

Бійці написали колективне звернення міністру оборони Валерію Гелетею, а ініціативна група на чолі з адвокатом 30-тої бригади Олександром Грабчуком та правозахисником Олексієм Козапойком надіслали лист-прохання до Головнокомандуючого Збройних Сил України, президента Петра Порошенка. В листі зазначили всі відомі факти грубого порушення чинного законодавства та прав військовослужбовців з боку командування.

Хлопці попереджають: якщо їх ігноруватимуть і далі, поїдуть до Верховної Ради!