Доля 4000 солдат з 30-ї бригади невідома. Розповідь бійця, який вижив

Ігор (ім'я змінено) був покликаний в армію у Бердичеві у березні місяці. «На десять днів, на перепідготовку», - пояснив бердичівський воєнком. З Бердичева відправили у Новоград у 30-у бригаду. Там займалися вогневої підготовкою - 12 патронів на день, і так два тижні. Потім були навчання спільно з 26 бригадою, далі на війну. Завданням підрозділу, у якому служив Ігор, було супроводження військових колон бойового постачання. Потрапляли під обстріли, але Бог милував, і лише згорілі вантажівки відзначали бойовий шлях солдат. Наприкінці липня всю бригаду зібрали разом і відправили у село Сонячне Донецької області. Там ремонтували, заправилися, поповнили боєприпаси та відправилися у село Степанівка Донецької області. Степанівка вже була звільнена, але обстрілювали з мінометів. У перший день від мінометного вогню бригада втратила трьох осіб. Розквартирувалися у підвалах і льохах, почалася служба. У задачу солдат входило патрулювання території, охорона блокпостів, зачистка взятих під контроль населених пунктів.

Події 12-го серпня Ігор запам'ятає на все життя. Йому запам'яталася розмова двох артилеристів з батареї САУ вранці за кілька годин до катастрофи:

«Коля, це х* яка то. Ми стріляємо та позицій не змінюємо, нас же накриють».

«Іди командиру скажи, він уже поумнічав і пендюлей від командування отримав. Сказали стояти тут», - відповів співрозмовник.

На війні всі правила виписані кров'ю загиблих бійців. І якщо команди йдуть у розріз з правилами, солдатська чуйка починати працювати та чекати погане. Ігорю пощастило, якщо так можна сказати, його і ще двох бійців відправили ввечері у розвідку, щоб визначити наявність і розміщення вогневих засобів і скупчення живої сили противника.

Пацани відійшли від своїх на три-чотири кілометри та виявили вартісну танкову колону у кількості 18 танків Т-90! Спроба зв'язатися з командуванням їм ледь не коштувала життя - мимо лежачих у траві розвідників проїхало три танка бойової охорони. Найближчий танк ледь не розчавив бійців - «його рукою помацати можна було». Після того, як танки під'їхали до колони і зупинилися, розвідники зв'язалися з командуванням, і, вказавши квадрат скупчення танків, попросили артилерійський обстріл. Танки стояли десь годину, але обстрілу не послідувало. Більш того, до танків під'їхала піхота на «Камазах», і війська стали розосереджуватися. Танки і піхота стали оточувати село - розвідники ще раз зв'язалися з командуванням і доповіли про ситуацію - 30 «КАМАЗів» з людьми і 21 танк Т-90. На цей раз командування зреагувало (це вже потім дізнався Ігор від залишилися у живих солдатів) - виїхали із ще не оточеної Степанівки, залишивши одного офіцера штабу у званні підполковника.

Близько 10 вечора почалася катастрофа. Село і розташування військ накрив ракетний смерч. Більше двох годин «Гради» перекопували позиції 30-ї бригади, а потім на зачистку села пішли танки і піхота. Ігор вважає, що це були російські війська - у терористів не було танків Т-90. Почався відступ українських підрозділів, точніше того, що від них залишилося... Наші відступали у бік Саур-Могили.

Таким чином, троє розвідників опинилися в тилу сепаратистів. Розвідники до ранку пролежали у полі, спостерігаючи за підходящими колонами постачання ворогів. Всю ніч хлопці намагалися зв'язатися з командуванням, щоб дізнатися, що їм робити у цій ситуації. Але рація мовчала. Вранці зв'язалися і отримали команду висуватися у селище Сонячне. Рухалися вздовж путівця. Таким чином наткнулися на УАЗик сепаратистів з трьома бійцями. У ході нападу на автомобіль «стріляємо тільки по склу і дверям» захопили транспортний засіб і дісталися майже до місця призначення - сепари їх побачили і стали бити з міномета. Машину кинули і пішли зеленкою...

У селищі їх чекав шок. У ході атаки сепаратистів і російських військ було повністю знищено 18 танків бригади, повністю знищена батарея САУ й інша бронетехніка. Із всієї техніки бригади у Сонячному виявилися два танка, підбиті, але дивом їздили. Людей загинуло дуже багато, але, скільки точно, тоді ще не знали. Але командування не забуло про солдатів, і їм дали команду залишками військ висунутися на Саур-Могилу. Там розігралася друга частина трагедії... Згадувати про неї у Ігоря немає сил. Потім тим, хто залишився у живих дали команду висуватися у Новоград, у розташування бригади «щоб порахувати та скласти списки живих». Підрахували. З 4500 солдатів і офіцерів у Новоград-Волинську виявилися 83, ще близько 500 у різних місцях України, в основному - ремонтники, медики, снайпери... Де решта, з'ясовуватимуть отці-командири.

Сьогодні Ігор У Бердичеві. Без грошей, але живий. Що буде далі - не знає. Їх відпустили по домівках, і сказали, що вирішать найближчим часом, що з ними робити далі... Про долю «загубившихся» майже 4000 солдатів та офіцерів 30-ї бригади поки нічого не відомо.

Валентин Бортник.

За матеріалами Бердичів діловий.

Слідкуйте за новинами Житомира у Facebook, Telegram, Instagram та YouTube.