Лісгоспи пропонують житомирянам дрова на будь-який смак

На Волині у зв’язку з подорожчанням газу садять дедалі більше енергетичної верби.

За рахунок місцевих видів палива опалюється пів-Австрії…

А як на проблеми з паливом на зиму, що постали нині як ніколи гостро, реагують наші земляки?

Про сьогоднішні й завтрашні перспективи опалення домівок, офісів, підприємств за допомогою деревини – в інтерв’ю з директором Новоград-Волинського досвідного лісомисливського господарства Степаном НУСБАУМОМ.

* Степане Антоновичу, наскільки в нинішньому році збільшилася кількість заявок на паливо?

* Щороку ми продаємо 22 тисячі кубометрів круглих дров та 7 тисяч кубометрів паливних пакетів. Більше половини цього обсягу – населенню. Покупці не скажу, що значно, але дещо активізувалися. Хоча мені відомо, що жителі району встановили немало твердопаливних котлів.

* Чому? «Розхолодило» спекотне літо? А тепер замовлення підуть потужним потоком?

* Причин багато. У нас більшає конкурентів. Уважні господарі тепер бачать джерела палива й на канавах. Меншає людей у селах, залишаються, в основному, старики. Пам'ятаю, як у дитинстві ми з батьками заготовляли у лісі в’ялиці – сухостійні дерева невеликого діаметру. Тепер нікому.

* А може основна проблема в ціні?

* Ми пропонуємо варіанти. Людина може попрацювати в лісі й отримати оплату дровами. Кругляк при самовивозі можна купити за 100 грн./куб. м. Ціна з доставкою дров до двору з вивантаженням (для цього у нас спеціально закріплений автомобіль) – 300 грн./куб. м.

* Ви продаєте й дрова колоті. Як розходяться вони? Адже не в нашій традиції – витрачатися на таку розкіш?

* 2,2-2,5 тисячі кубометрів дров колотих, які ми виготовляємо щороку, – це, в основному, сегмент експортного ринку. На серйозні обсяги почали виходити в 2010 році. А поштовхом до цього стали замовлення приватників на сушіння дров. Маємо потужне сушильне господарство, отож могли дозволити давальницькі послуги. Привозить чоловік дрова, сушить, везе назад в Олевський район – і це йому вигідно. Чому ж нам самим не сушити? Те, що вимагає від нас закордонний покупець, коштувало б надто дорого для вітчизняного покупця. Щоб такі дрова стали доступні нашим землякам, ми спрощували виробничий процес де тільки могли. Приміром, не складаємо в клітки, не пакуємо в сітки. Кубометр колотих сухих дров коштує 500 гривень. Якщо уважно порахувати у скільки господареві обійдеться найняти людей, щоб дрова привезли, порізали, покололи, склали, то вийде дорожче, ніж названа нами ціна.

* Ми говорили про населення. А наскільки економіка опалення цікавить організації, установи?

* Замовлень від них поки що не більшає. Хоча маємо цікавий приклад: професійно-технічний навчальний заклад у нашому місті повністю відмовився від газу. Коростенська фірма встановила там твердопаливний котел, для якого щосезону постачає 3 тис. куб. м дров. Між замовником і постачальником укладено договір про продаж гігакалорій. Замовник каже, що таке тепло обходиться значно дешевше, ніж газове. Постачальник вирахував, що його зусилля окупляться впродовж трьох років.

* Та й треба врахувати той немаловажний факт, що дрова завжди були і будуть.

* А ось тут треба дещо уточнити. Дрова – це лише перші паростки нашого повернення до вдумливого, економного господарювання. І водночас: топити дровами – це несучасно. Треба щепою.

У нас є деякий досвід виготовлення такої продукції. У першому півріччі, коли не було особливого попиту на обрізки, ми їх подробили, найнявши щепорубку. У вигляді щепи продали майже півтори тисячі кубометрів деревини.

Але це так звана чиста щепа. А в нас є величезна кількість вихідного матеріалу для виробництва щепи, яку я умовно називаю брудною. Гілля, верхівкова частина стовбура, хмиз, зарості на узбіччях доріг – на них кора, пил. Все це сьогодні, як мовиться, йде до Бога димом. Але через 2-3 роки нам заборонять це спалювати. І тоді треба дати слово інвесторам, які і самі на щепі зароблять, і для споживача паливо здешевлять, і нам, лісівникам, полегшать життя.

* Чому, взявшись за виробництво дров колотих, ви дистанціюєтесь від виготовлення щепи?

* Насамперед, це дуже дорого. Дробарка з усіма необхідними доповненнями – це сотні тисяч євро. З іншого боку, у місцевій громаді повинна знайтися сила – а вона знайдеться, коли з газом стане зовсім скрутно, – яка зв’яже всі зацікавлені сторони. В країні є немало бізнесменів, які мають великі гроші і чекають, щоб їм дали перспективну «тему». От коли все це зійдеться, то нам стане не тільки матеріально вигідніше, а й морально легше – бо почуватимемося справжніми ощадливими і вдумливими господарями.

За матеріалами сайту ЖОУЛМГ

Слідкуйте за новинами Житомира у Facebook, Telegram, Instagram та YouTube.